Українське письменство

Частину провини мусив прийняти на себе Франко[171], як автор вступної замітки і співредактор журналу. В кінці січня того ж таки 1886 р. йому довелось почути гострий докір від Драгоманова. «Ваша примітка до «Люборадських» нагадала мені примітку в «Правді» 1873 р. до казок про попів. 12 років пропали для нас дурнісенько. Коли навіть «Люборадських» не можна пускати в світ без такої примітки, то я вже не знаю, яку живу справу можна зачепити в «Зорі» живими словами»[172].

Своє пояснення справи Франко дав пізніше в збірнику «Молода Україна», пославшися на тиснення з боку галицького читача. «Скільки крові напсували нашій публіці і нашим редакторам ті невинні, невеличкі проби реалістичного мальовання життя! Яких курйозних осудів були ми свідками! Моєї «Лесишиної челяді» не могли зрозуміти — не того, щоб там були які загадки, а для того, що се «заповідається, як ідилія, а кінчиться дідько знає як»… коштовна повість Свидницького «Люборадські» — могла бути поміщена в «Зорі» тільки з досить значними пропусками. Громадська цензура була вдесятеро страшніша для авторів, ніж прокураторська, а львівська громада стояла перед тероризмом провінціальної публіки, що, не знаючи іншої літератури, крім польсько-шляхетської або німецької сентиментальної… тільки й ждала найменшої причини, щоб звернути нумер, зректися пренумерати, ще й вилаяти редактора»[173].

Що ж саме повикидала галицька редакція, поступаючись вимогам читача?[174]

Переглянемо спочатку більші пропуски (від кількох рядків до двох сторінок).

1. На стор. 17—18 рядків від слів: «Поводив очима, чи нема води рот переполоскати»… до: «Чи не маєш, серце, що смачненького йзісти».

2. На стор. 51 — в знаменитій есхатологічній розмові панотця і паніматки Люборацьких, — від слів: «О. Гервасій засміявся» до: «Ех, якби то мої татуньо встали» (16 рядків).

3. На стор. 54—55. В сцені частування гостей — від слів: «І держачи в руках чарку з «православною» до: «Не часто траплялись такі оказії» (55 рядків).

4. Стор. 57—58. Від слів: «Від простої ж людини вища, розумніша…» до слів: «Хто видумав таку нелюдяну науку» (в чотирьох місцях — 14 рядків).

5. Стор. 78—79. Пропущено фразу: «Щоб ти мені і бровою не моргнула в ту сторону, де хамська божниця стоїть! А то вже битиму». І нижче: «З її прикладу Мася простягла руку» до слів: «Се була перва наука для Масі» (9 рядків).