Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
Ось що значить духова єдність нації з джерелом Найбільшої Сили — Богом. Лише в єдності з Духом Святим, лише від Нього черпає свій творчий дух нація.
«Погляньмо очима віри, як крізь сучасне життя і в минулих тисячоліттях іде похід нації. Підносяться й упадають великі культури, великі держави, великі заміри. Українська нація з її свідомістю минулого, з її характером, з її мораллю є в тім поході. Провидіння дало їй призначення, і українець мусить знати, що і в його житті і в житті нації (української) віра врятує тих, хто вірить. Віра в Того, Хто створив і дає людям індивідуальні, різні обличчя, а націям — різні дороги (Ю. Липа. «Призначення України»).
Тут мусимо зупинитися на проблемі, що її трагічно–фатально не розуміє більшість нашої еліти, легковажить меншість і свідомо викривлюють наші яничари. Ця проблема набирає особливо великої ваги й саме тепер по жахливому, не чуваному в історії світу спустошені москвинами цієї царини нашого національного життя — царини релігійного життя, життя нашої Церкви. Проблема ця — т. зв. відокремлення Церкви від держави.
Ця проблема ускладнюється ще й новим підступом москвинів. Вони, побачивши безнадійність викоренити в українців релігійність, вжили хитрішого підступу (аналогічно до підступу в мовній політиці). Сучасний безбожницький уряд московської імперії СССР протегує церкву в Україні. Лише яку? Московську, а всі інші нещадно нищить. У себе в Московщині той же уряд не протегує своєї московської церкви (поки що), лишень вживає її як знаряддя у своїй закордонній політиці. Москвини хочуть поставити релігійних і національно свідомих українців перед проблемою: йти до Церкви — це йти до москвинів, бо є лише московські церкви в Україні. Отже, якщо релігійність переможе, то стають на шлях омосковлення. Якщо націоналізм переможе, то стають на шлях атеїзму. В обох випадках — перемога москвинів. Примітивному, безбожницькому розумові москвина несила зрозуміти причин реліґійности загалом, а української зокрема, тому вони не розуміють безнадійности і цього підступу. Але безнадійности щодо національно свідомих українців, а для скалічених 40–літнім омосковленням може стати великою перешкодою в їх національному пробудженні. Власне на них москвини і покладають надії.
По звільненні України з московської окупації наші яничари не зможуть, ясна річ, відкрито боротися за московську церкву і проти української. Та вони мають надзвичайно добру нагоду робити те саме, поставивши цю боротьбу в площину ніби лише мовну. Будуть завзято боронити старослов’янську церковну мову в українських церквах, щоб не допустити до них українську.
До речі, варто тут також згадати і жалюгідно–трагічну позицію, що її займають у цій боротьбі єрархи нашої Уніятської (Греко–Католицької) Церкви. Вони з тупим консерватизмом — цілком аналогічним з таким же консерватизмом наших галицьких єрархів XIX ст. — вперто тримаються старослов’янської мови, не розуміючи вже зробленої їм самим життям перестороги в Канаді й Америці (ЗСА).
У Канаді й ЗСА Українська Православна Церква складається на 90% з бувших уніятів (греко–католиків). Чому вони покинули нашу ж Українську Церкву (Уніятську) і перейшли до другої Української Церкви (Православної). Виключно тому, що православна вживає українську, а не старослов’янську мову. Жодної іншої причини в ЗСА не було. Аргументи православних проти Папи Римського говорили лише до розуму і не діяли, але рідна мова промовила до душі і подіяла. Цього грізного для нашої Уніятської (Греко–Католицької) Церкви мементо, перестороги не зрозуміли її єрархи. Зрозуміють хіба тоді, коли канадійський прецедент повториться в Україні на масову скалю. Але тоді буде запізно направляти цю помилку. Видно, що наше рідне «пізноізанство» покутують і наші єрархи.
У Канаді і ЗСА священики нашої Греко–Католицької Церкви всіма силами пхають (очевидячки, за апробатою своїх єпископів) свою Церкву до повного окатоличення. Вже викреслили «греко» з нашої старої традиційної назви «Греко–Католицька», вже повикидали з українських церков тисячолітньо традиційні іконостаси; вже перейшли на целібат священиків і т. п. Ми розуміємо, чому наші соціялісти нищать українські національні традиції. А чому це роблять єрархи Української Церкви?
Мабуть, щоб написати і собі ганебні сторінки нашої історії, єрархи Української Православної Церкви самі розбили її на кілька ворогуючих між собою уламків. Кожен з них щонеділі промовляє молитву за з’єднання всіх християнських Церков і думає, що «темний» нарід не бачить їхнього гіпокритства, лицемірства.