Українець і Москвин: дві протилежності

Але мусимо, зрештою, зрозуміти, що «пізних Іванів» б’ють. Епохальний 1917 рік ми зустріли з порожніми головами. Основу нації — її мову почали впорядковувати аж по 12–ій годині. Наслідки: вже 40 років пройшло від 1917 року, а ми ще й донині не маємо своєї упорядкованої мови (словників, граматики, правопису, чистоти).

Надходить друга 12–а година, а ми не маємо ані одної поважної, великої наукової праці про МАЙБУТНЄ України. Жуємо і пережовуємо минуле і варимося в соці сучасного животіння. КОНКРЕТНИХ проектів, ОФОРМЛЕНИХ конкретних думок про МАЙБУТНЄ, про політичний, економічний, соціяльний устрій України, про перші заходи по її звільненні — годі знайти в нашій емігрантській літературі. Брошурок типу І. Сагайди («Великі питання») не вистачить. Великих слів, великих загальників — не вистачить. Чи не будуть такі самі наслідки, як у 1917 році? Чи знову будемо о 12–ій годині з порожньою головою?

Крайній уже час націоналістам перейти від загальників до конкретного їх оформлення.

«Тим націоналістам, які тримаються здалека від конкретних проблем реального життя, загрожує небезпека впасти в порожнє фразерство» (Д. Донцов. «Проблема поколінь» // ЛНБ. VII.1928).

«Соціяльно, економічно, культурно і політично Україна має бути САМА СОБОЮ, а не частиною чогось — це і є вся програма націоналізму. Щоб не було над мазепинським барроко чужих «цибуль»; щоб не було «абщіни» на вільній селянській землі; щоб не було «байстрюків Єкатєріни» на нашій землі; щоб продукт нашої праці, щоб наше збіжжя було наше, а не чуже; щоб наша земля була наша, а не московська (Крим, Кубанщина, північна Чернігівщина, Донщина, Ставропільщина, Басарабщина. — П. Ш.) і не жидівська чи якась інша; щоб ніхто не міг накидувати нам ідеалів татарської державности; щоб чужа індустрія не розкрадала наших багатств, щоб не пила крови нашого народу; щоб нас, «отих потоптаних рабів», не посилали вмирати для слави і величі «общева атєчєства»; щоб чужий месія не встеляв свій тріюмфальний шлях нашими кістками, кров’ю і нервами; щоб ми шукали свою мудрість не в «статтях» і чужих книжках, а ЛИШЕ В СОБІ — у своїй нації. Ось як реально виглядає містичний «голос крови» українського націоналізму (Д. Донцов. «Наша доба і література»).