Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
Велика біологічна сила та багатюща земля це уможливила, — кажуть визнавці матеріялістичного світогляду. Так, те грало велику роль, але матеріялісти не розуміють, що біологічна сила нації ПОХОДИТЬ від її ДУХОВОЇ сили. Коли зникала духова сила нації — зникала і її біологічна сила, що і бачимо в історії на прикладах Єгипту, Персії, Греції, Риму, яким не допомогли всі багатства їхніх земель. Дію цього природнього, Божого закону бачимо тепер на власні очі.
А все ж Україна не має своїх Шекспірів, Моцартів, Рафаелів, Наполеонів, Ґладстонів, — кепкують наші вороги.
Перше. Як би могла вона мати, коли всі сили нації йшли на боротьбу з мільйоновою Азією, втрачаючи до 90% творчих сил? Inter arma tacent musae — коли говорить зброя, мовчать музи. Якщо 30 років війни в Европі відсунули європейську культуру на 100 років взад, то 2000 років війни України з Азією мали б відсунути українську культуру на сто століть, с. т. до культури передкам’яної доби печерних мавполюдів. А, як бачимо, відсунула не аж так далеко, а лише на 100–200 років.
По–друге. Европейські Шекспіри та Ґладстони і могли з’явитися своєчасно та скріпити свої культури і держави, власне внаслідок того, що українські потенціяльні Шекспіри (мабуть, десятки їх) створили умови для вияву і творчости європейських, охоронивши їх своїм мечем від азійської руїни. Скільки десятків (а може, і соток) українських шекспірів загинуло в 2000–літній війні, не виявивши свого генія? Один Бог знає.
По–третє. Україна мала своїх Шекспірів, лише ми не знаємо їх імен, як, напр., імени автора «Слово о полку Ігоревім». Єдиний примірник «Слова» (і, мабуть, скалічений переписувачами) знайдено в далекій глухій Московщині, що його припадково заніс туди український місіонер і що його припадково (бо не знайшли) не спалили московські дикуни типу протопопа Аввакума чи патріярха Іоакима. А скільки подібних творів москвини спалили? Скільки разів московський уряд наказував відбирати і палити «літовскай печаті кніґі» чи «не ва всьом с рускім правопісанієм саґласних»? А скільки згоріло таких творів в Україні в пожежах 500–літньої війни? Думати, що ми мали лише оце одне «Слово о полку Ігоревім» і нічого більше, — можуть лише прибиті рабством, просякнуті почуттям меншвартости хахлацькі голови.
Мала Україна тих творів більше; творів рівновартних, а може, і більших за Шекспірівські. Напевно, мала! На це вказує надзвичайне багатство українського фольклору та припадковість появи наших геніїв. М. Березовський припадково — лише завдяки свому доброму голосу — опинився в царській капелі в Петербурзі, а, втративши голос, звідтам потрапив до італійської музичної академії. В тій Академії М. Березовський переміг у змагу за ліпшу композицію славного на весь світ В. Моцарта. Був би М. Березовський не мав доброго голосу, був би загубився десь на селі, і цей наш музичний геній, якому москвини із заздрості вкоротили віку на 32–му році життя, як і другому нашому музичному Генієві А. Веделю на 39–му році (замордували в тюрмі) чи М. Леонтовичеві на 44 році (застрелили). Так само Т. Шевченко лише припадково не загинув у кріпацтві. Був би не мав він малярських здібностей, були б мали ми ще кількадесят творів безіменної народної творчости, а не «Кобзар».
Багато, дуже багато таких безіменних Шевченків і Березовських загубилося, не виявивши себе. Бо ж уся народна творчість і творилася тими безіменними Шевченками, Березовськими, а нарід лише підхоплював ті твори і передавав з покоління в покоління, мабуть, знижуючи їх якість у тих передачах.
Мала Україна і своїх Наполеонів, Кромвелів, Бісмарків, Святослава, Володимирів, Б. Хмельницького, І. Мазепу, П. Богуна, І. Виговського, П. Орлика та інших. Ми їх недооцінюємо, але навіть вороги України вимушені визнати їх ґеніяльність. Так, напр., польський історик пише: «Б. Хмельницький мав багато тяжче за О. Кромвела завдання. Весь простір його держави з усіх боків мав відкриті, загрожені кордони. Не мав Б. Хмельницький вишколеного державного апарату, як О. Кромвел. Військо, фінанси, державну господарку, адміністрацію, зносини з чужими державами — все це треба було творити з основ і за буремних воєнних часів у поспіху.