Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
В історії світової культури було кілька діб великого піднесення культури і великих занепадів (див.: P. Sorokin. «Social and Cultural Dynamics»). У кожній з тих діб бачимо, що піднесення було завжди тоді, коли нарід жив ідеями та ідеалами, ближчими до неба, до Бога, і навпаки — доби упадку завжди були тоді, коли нація віддавалась ідеям, ідеалам, ближчим до Мамони. Завжди, коли нація забувала за духові ідеали, забувала за душу людини, забувала за Бога, а приймала худоб’ячі ідеали, культ шлунку, кланялася золотій Мамоні, — завжди приходив занепад культури. Коли від ідеалістичного світогляду, від віри в Бога та в його закони переходили до матеріялістичного світогляду, до віри в диявола та в його закони, тоді заламлювалася, падала мораль, падала віра в Найвищу Справедливість і віра в покарання Нею; приходила загальна духова криза всієї нації, і — як логічний наслідок — приходила загальна катастрофа, часто фізична смерть нації, а щонайменше втрата свободи національної й особистої — втрата своєї держави (див.: P. Sorokin. Там само).
Не зупиняючись на добах піднесення і упадків культур та держав старовинного світу (Єгипту, Персії, Індії, Еллади), згадаймо про найбільш нам знану пізнішу історію Риму. Самі римляни висловили свою історію в короткому, але цілком вичерпному виразі: «Корились ми богам — і нам корився світ». Істинно так! Перестали коритися богам, с. т. вищим моральним законам, — обернулися на італійців, у яких і героїчні зусилля Б. Муссоліні не могли викликати ані тіні старих римлян (крім театральних жестів).
Нині знову стоїть людство на найнижчому поземі тої похилої площі, по якій почало спускатися вділ у XIX ст. з відродженням матеріялістичного світогляду. І знову стоїть людство перед катастрофою, перед фізичним винищенням себе самого. Очевидно, по цій катастрофі знову прийде доба відродження, віри в Бога — доба ідеалістичного світогляду, а з нею і чергове піднесення культури, а осягнувши вершка розвитку, мабуть, знову стане на похилу дошку занепаду з приходом нового матеріялістичного світогляду. З долини вгору; згори в діл і знову вгору. Кілька разів вже переживало людство ці цикли волею Вседержителя.
І це не припадково, а навпаки — цілком природньо, закономірно і логічно, що з усіх народів світу саме москвини ведуть уперед диявольські сили руїни. З поперед сказаного знаємо, що москвини від передісторичних часів (прамосквини) і аж до сьогодні були і є найбільш безбожницьким народом у світі. Народом, що боготворив, обожнював «лєшава» (чорта) не лише по глухих своїх селах та в фольклорі, але також і своїй літературі, духовних академіях, університетах, адміністраціях. Нарід, який з молоком матері всмоктував матеріялістичний світогляд загарбника і дармоїда; нарід «діромолів», «скопців», протопопів Аввакумів, патріярхів Іакімів, єпископів Федорів, Іванів Лютих, «всєп’янєйших–всєшутєйших» соборів, распутіних, нєчаєвих, бакуніних, толстих, горьких, лєнінів, комсомольців–безбожників, ЧЕКА, НКВД, єжових і т. п., і т. д. до безмежности — цей нарід відірваний не лише від всього божеського, але навіть від усього людського, цей нарід не міг створити, хоч би і хотів, навіть слабенької тіні Гусів, Лютерів, Томів Аквінських, Саванарол, Леонардів да Вінчі, Шекспірів, Моцартів і т. п. Не міг, бо ж творчий дух посилає Сотворитель лише тим душам, які не відірвалися від ДЖЕРЕЛА ВСІЄЇ ТВОРЧОСТИ — Святого Духа в небесах — Бога.
Московська нація не лише не видала ні одного творчого велетня в жодній царині людської культури (див. свідчення В. Бєлінского, П. Соловйова, Д. Мєрєжковского), але не мала і такого мінімуму творчого духа, щоб використати величезні багатства своїє імперії. Самохвальством не закрити цього історичного факту стерильности московського національного духа. Від світанку своєї історії по сьогодні московська нація жила і живе, як галапас, як упир, соками і кров’ю немосковських народів імперії (а нині і поза нею). Вся історія московської культури — це суцільній грабунок, крадіж чужого з періодами приготувань до наступного грабунку. Направду, на всі 100% це нація диявола. (Тому–то москвинам і помагають усі темні, диявольські сили в світі, вороги християнства, що розпинали і розпинають Теслю з Назарету та його закони.
На цілком протилежних — діяметрально протилежних — основах зародив і виплекав свою культуру нарід український. З праісторії знаємо, що осередком народження і росту української нації було Руське море. Праукраїнці заселили ВСІ його береги навколо: Балкани, Придунайщину, Крим, Кавказ, Малу Азію. Отже, праукраїнці ще з передісторичних часів жили в тісному контакті, зв’язку з усіма центрами найстарших світових цивілізацій — середземноморськими культурами і з культурами Єгипту, Персії, Індії, Китаю. Вони самі творили, а щонайменше, були співтворцями найстаршої світової рільничої цивілізації, про що свідчить археологія, праісторія, залишки нашої мови в старих мовах (єгипетській, жидівській і грецькій) і в нових європейських. Пригадаймо, що культура праукраїнців трипільської доби була найвища в усій Европі за тих часів.