Українець і Москвин: дві протилежності

Священики обох українських Церков щонеділі з церковних амбонів (казальниць) проповідують християнську любов до ближнього. Але примусити сісти за один стіл в громадській праці двох священиків обох наших Церков надзвичайно тяжко. Суспільство мусить примушувати їх до національної єдности, замість того, щоб вони примушували суспільність до неї. І не лицемірними своїми проповідями, бо їх лицемірство нарід бачить.

Згадуємо цю нашу національну ганьбу, щоб пригадати, знану кожному з нас істину, що моральне зігнивання проповідників нації призводить до непоправних часом нещасть для цілої нації. Моральний упадок єрархів Католицької Церкви в XVI ст. привів до її розбиття — постала Протестанська Церква, яка силою розгону загналася на протилежний від католицької єдности бік і розбилася на безліч уламків. Чи хоче український нарід, щоб бацили розкладу, гнилизни наших еміграційних єрархів затруїли нашу здорову мученицьку святу Церкву в Україні? Щоб і наша Українська національна Церква, розбилася, як протестанська, над двадцять церков? Щоб знищити силу нашої Церкви? Силу, що є джерелом УСІХ сил нації! Чи не є національний обов’язок українського суспільства не допустити до цього! Чи заради єдности нації не є оправданим вжити навіть для цього примусу, сили — приборкати руїнників руками держави? (А не відокремлення Церкви від держави).

Так! — Україна вже повернулася до своїх давніх традицій. Повернулася і до своєї твердої віри в спасенність догми Запорізького Ордену: «ОДИН НАРОД, ОДНА МОВА, ОДНА ЦЕРКВА». Відроджена Україна вже пригадала старі імперські часи, коли українська держава і українська Церква були єдине, нерозривне ЖИВЕ тіло, обидві частини якої — матеріяльна і духова — діяли в повній гармонії і піддержували себе взаємно: держава дбала за матеріяльний бік Церкви (давала їй 10% державних прибутків), а Церква дбала за моральний бік держави. Українські митрополити не боялися гостро ганьбити наших королів, якщо вони ухилялися від християнських принципів. Українська держава давала гроші своїй Церкві, але українським королям і до голови не приходила думка диктувати свою волю (як у Московщині) українській Церкві. Більше того! Наші королі боялися осуду Церкви більше, як чужих армій. 1 національна церква завжди піддержувала морально свою націю в тяжкі хвилини її життя. Пригадаймо хоч роль 100% національної польської Церкви в житті польської нації. Не буде перебільшенням сказати, що польські священики врятували польську націю від зникнення. Змосковщених поляків історія не знає (крім жменьки інтелігенції).