Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
Розмножуючись, наші прапредки розселювалися на три сторони (крім півночі) і вже в сивій давнині, тоді, коли вся Европа (за винятком хіба Греції) була ще на дикунському поземі, створили велику, добре зорганізовану свою державу, яка за скитської доби перемагала найбільшу і найкультурнішу тоді державу персів; перемагала і мілітарно і культурно. За сарматської доби наша держава провадила величезну торгівлю з усім знаним тоді світом. За скитської доби розбудувала культуру, так що скандинавці називали тоді Україну «Країною міст». За київської імперіяльної доби Русь–Україна була одною з найкультурніших і найбагатших світових держав із столицею Києвом, який, за свідченням тогочасних чужинців, перевищував Париж і Лондон своєю культурою і багатством. Пригадаймо, що в цей самий час москвини були дикунами на такому низькому поземі, що не знали навіть поховань мерців, яких викидали на жир звірям, а про хату не мали й уявлення — жили в ямах, накритих гіллям.
Християнство почало поширюватися в Україні задовго до офіційного охрещення Володимиром Великим. Рільнича культура, як ми вже згадували, породжувала ідеалістичний світогляд з глибокою вірою в Творця і Його закони. Отже, в своїй глибшій суті культура наших прапредків була наскрізь просякнута ідеями та ідеалами, що їх пізніше пояснював людям Син Божий. Ані археологія, ані фольклор не подають навіть натяку, що наш нарід будь–коли в праісторії приносив людські жертви богам, нема навіть переконливих вказівок на те, що наші прапредки приносили жертви кров’ю тварин. У скитських могилах знайдено кістяки забитих слуг і жінок, але вони не були жертви богам, а пішли разом з паном служити йому на тім світі (жінки часом добровільно).
Найстарші історичні звістки арабських, грецьких, римських письменників цілком ясно говорять про високу мораль та глибоку релігійність наших прапредків від скитської доби і далі. На глибину тої реліґійности наших прапредків вказує той факт, що вони не мали жрецької касти ані капищ. Очевидно, праукраїнець звертався безпосередньо до Бога зі своєю примітивною, але щирою молитвою, яка ніколи не потребувала і не потребує зовнішньої офіційної обрядовости. Коротко — український нарід від перших днів свого народження протягом довгих тисячоліть, був у сталій, безпереривній єдності з Творцем усього того казково–чудесного і гармонійного життя природи, що його бачив він у своїй рільничій діяльності. Тому–то і прийняв він християнство з подивугідною легкістю, швидкістю і щирістю — явище не знане в історії інших поганських народів.
Якщо можна так висловитися, праукраїнець був фактично християнином ще задовго до приходу Сина Божого на землю. Глибоким християнином був українець від світанку своєї праісторії і лишився ним по сьогоднішній день. Тому наш нарід ніколи не знав ані одної духової кризи, які завалили Єгипет, Персію, Елладу, Рим. Не знає її й донині. Говоримо про простий нарід (власне — селянство), а не про відірвану від свого народу інтелігенцію.
«Є закон, за яким сильні є слабші за слабих, а слабі — сильніші за сильних. Жменька греків розбила незчисленні полки Дарія; маленький Рим розбив велику Картаґену; «якобінська наволоч» — коаліцію європейських володарів. На світових насильниках помстилася перевага сили меча над силою духа; перевага могутности державної над могутністю культурною. Всі світові хижаки показалися залізними велетнями на глиняних ногах — кожного з них розбив маленький камінь, що впав з великої Гори Божої — Сіона» (Д. Мєрєжковскій. «В тіхам омутє»).
В цьому і є вся таємниця невмирущости нашої нації. Ні один інший нарід не приніс стільки жертв кров’ю, як наш, від праісторичних часів донині. Зникли чи змаліли до маленьких народів Великий Єгипет, Велика Персія, Велика Еллада, Великий Рим, а Україна стоїть і стоїть на тій самій землі вже понад 5000 років. Ба, більше! Стає чинником (може, вирішальним), що спричиниться до нового відродження ідеалістичної культури людства.