Українець і Москвин: дві протилежності

Доброю ілюстрацією є така спроба. Перед 1–ю світовою війною велика група московських (та й малоросійських) інтеліґентів–толстовців заклали на чорноморському побережжі комунальну колонію «Крініца». Цих людей не треба було переконувати, бо вже були переконаними противниками ідей приватної власности. Це були інтелігентні, ідейні, чесні люди. Колонія існувала п’ять років. Вмерла природньою смертю — перемогли людські інстинкти (в інтелігентів!). Ця спроба коштувала кількадесят тисяч рублів кількадесятьох людей, але спроби несоціялістичних плановиків можуть коштувати дальшого ожебрачення мільйонів (Про планову державну економіку див.: F. Hayek. «The Road to Serfdom»).

Для українського націоналізму єдино міродайними є закони, що їх встановив Творець всього життя. А ті закони віддзеркалює світогляд та культура нашого народу. На світогляді і на культурі свого народу, а не на будь–чому іншому, ґрунтується весь український націоналізм. Закон конкуренції є законом Творця і відповідає повністю світоглядові українського народу, який не визнає «дурної, рівної рівности», а навпаки — визнає принцип гієрархії, право більшої нагороди за ліпшу працю. Український нарід має надзвичайну, вроджену здібність до самоорганізації і самоуправи. Він надзвичайно цінує і розуміє творчу силу свободи. Отже, бачимо дещо спорідненого з тим, що є в житті Америки (північної) і можемо дещо позичити з її життєвого досвіду.

Українська промисловість може чимало позичити з досвіду американської: ніяких удержавлень, ніяких монополій (в Америці трести заборонені законом). Вільна, але етично й економічно здорова конкуренція окремих приватних підприємств, які мають бути власністю тих людей, що в них працюють. Принцип конкуренції мусить охоплювати і кооперативні підприємства, інакше вони обернуться на такі, як тепер в CCCР.

Ніяких «Держпланів», але на його місце центральний, координаційний, інформаційний, дослідний, дорадчий, ніколи примусовий центр (чи краєві центри), створений і керований самою індустрією, а не державою — для усунення головних хиб класичної капіталістичної системи. Лише ті підприємства, що своїм єством не дають зиску, як, напр., пошта, шпиталі, школи, бруковані шляхи, наукові установи, сиротинці, забезпечення від нещасних випадків і т. п., можуть бути в руках держави, але й вони мусять бути обов’язково керовані місцевою, вибраною адміністрацією чи в руках місцевих громадських організацій. ДЕЦЕНТРАЛІЗОВАНА САМОУПРАВА має бути основою української держави.

І стала, безнастанна систематична селекція найздібніших для даної ділянки провідників і виконавців. Стале, безпереривне поліпшення «ефішенсі» — справности всіх і всього. Так і лише так доженемо Америку, з її найвищим у світі економічним рівнем життя всієї нації. Це в царині економічній. Про царину духову буде мова далі.