Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
У його очах усі націоналісти ще були малоукраїнцями. Тоді, як малорос «просить немного» (але просить), малоукраїнство почувалося задоволеним тим, що є. І тих малоукраїнців (особливо теперішніх) Штепа ганьбив. Він писав: «Теперішнє малоукраїнство — далеко небезпечніше українській державності, ніж малоросійство. Небезпечніше, бо схований (та ще в українській личині) ворог завжди небезпечніший за відкритого. Малорос був відкрито «общеросом», відкрито йшов під двоголовим орлом, а малоукраїнець, зафарбований на жовто–блакитно, йде під тризубом (з тактичних причин). Великою трагедією малоукраїнців (і всієї України) є те, що вони несвідомі свого ідейного яничарства, що вони не відчувають кольору московських окулярів на своєму носі. Трагедія в тому, що вони несвідомі свого духовного рабства, що вірно служить найлютішому ворогові України, водночас люблячи Україну».
Дивлячись на дійсність теперішніми очима, запитуєш себе: «Ким Штепа був наділений тою передбачливістю, які сили впливали на його мислення, рішучість і ріст візії»?
А він далі казав: «Я закликав нашу еміграційну «еліту» (зжалься, Боже) думати про те, що буде в Україні на другий день по розпаді СССР. Думати — це не мріяти, а науково вивчати, аналізувати всі царини життя підсовєтської України, поробити синтези, конкретні передбачення (прогнози) і ГОТУВАТИ ВІДПОВІДНУ ДО ТОГО ЗБРОЮ (духовну) борцям в Україні, новим будівничим української держави. Готувати вже тепер, щоб можна було вислати в Україну вже на другий день по розпаді СССР.
Слово «зброя» вживаю не риторично, а буквально, бо на другий день по розпаді СССР вибухне в Україні кривава війна за ДУШУ і РОЗУМ українця. Хто ту війну виграє, — той визначатиме долю України на наступні століття».
Чи це не було відлуння слів Касандри?
Він був таким, тою мізерною більшістю, а тому і не мав прихильників свого мислення, тому від нього, як Петро від Спасителя, відрікалися найбільш «націоналістичні» угруповання.
Прикро. Прикро, що націоналістична еміграція Штепу, як і Донцова, сприймала здалека. А чому? Бо не вистачало їм інтелекту зрозуміти їх.
На терезах вартости світового значення наш емігрантський націоналізм зі своїми провідниками малого калібру не мав достатньої питомої ваги, щоб переважити вагу скарбів любови до України Павла Штепи. А тому на його похороні провідні мужі націоналістичного руху, в страху бути іншими, не мали відваги бути присутніми.
Уже на смертному ложі у торонтському шпиталі він поцілував свій останній твір «Речівневий словник» і просив подарувати його лікареві, який доглядав його.
Видавши до останнього цента на видання «Речівневого словника» [3], він, як виглядало, не дуже тим і журився, як і Амадеус, бо не дбав про своє тіло. Але почувши, що моя дружина і я запевнили його, що чи подбаємо про те, щоб він був похований як член нашої родини, у нашій спільній гробівниці, просльозився і промовив молитву не за себе, не за нас — як прибраної родини, а за свій народ, щоб зрозумів його.
Ми закупили подвійне місце на цвинтарі Park Lawn, у місті Торонто і поставили спільний пам’ятник, де на його боці вибито дату народження і дату смерти, а на нашому боці (коли я пишу), з волі Божої, ще пустка.
І так син нашої славної Кубані став прикладом любови до України всім нам, корінним українцям, сущим в Україні і в розсіянні.
А час іде.
1983 рік був пам’ятний тим, що возвеличник України спокійно відійшов у Вічність. Але сонце далі сходить там, де і сходило, а я далі учителюю у General Wolfe High School в м. Оквіл (Канада).
Степан ГОРЛАЧ
3
Павло Штепа. Речівневий словник. Знадібки. — Торонто, 1980. — 524 с.