Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
У 1917 році кілька наших мистців зробили спробу українізувати зовнішність Богослуження. Вони прикрасили всередині церкву в українському стилі українськими килимами, українськими вишиваними рушниками всі ікони (в кожній нашій селянській хаті ікони прикрашені вишиваними рушниками, квітами), квітами, зеленим гіллям і т. п. Захоплення людей цією новиною було безмірне.
Українська Автокефальна Церква (УАЦ) на початку складалася з невеликої Групи українських патріотів. Усі єпископи і 95% священиків в Україні поставилися вороже до УАЦ. Звичайно, поставилися вороже наші рідні яничари–соціялісти. Байдуже поставилося 90% нашої несоціялістичної інтелігенції та народу, який ще не знав, що то є УАЦ. Москвини ж відразу відчули смертельну небезпеку, але тоді Україна ще горіла в пожежах повстань, і москвини не наважилися негайно виарештувати ініціяторів, а вжили для боротьби з цією новою загрозою наших малоросів–священиків. Усе ж найменшу пропаганду на користь УАЦ москвини негайно здушували, ув’язнюючи сміливців і тероризуючи решту. І незважаючи на це все УАЦ стихійно поширювалася по всій Україні. Стихійно, без ніякої пропаганди, без переконувань. Дуже часто вистачало відправити одну службу Божу, щоб усе село кидало московську і переходило до УАЦ. Рідна мова, рідні українській душі мелодії, рідні українському оку вишивані рушники, ризи. Чуйна, поетична душа українця почула своє рідне, за чим підсвідомо тужила століттями. І широко, з усією українською щирістю відкрилася. Ніякі московські нагани, ніяка пропаганда яничар вже не могла її закрити. Село за селом, повіт за повітом, губернія за губернією вітали зі сльозами щастя і радости воскресения НАЦІОНАЛЬНОГО ДУХА. То був Великдень, Воскресения Української Національної Церкви.
І люди, що піднялися на таке велике діло, були гідні свого завдання. Це були ідеалісти в повному значенні слова: вони намагалися і в особистому житті наподоблюватись первісним християнам — грошей від людей не брали за сповнення священицьких обов’язків, трунків не вживали і т. п. Народ це бачив і ОЦІНИВ. Скільки тисяч наших селян загинуло, обороняючи своїх священиків, може, скажуть колись московські архіви. Єрархи УАЦ мовили до душі нації. Вся нація відгукнулася і пішла за ними. Вказівка нашим єрархам на майбутнє.
За київської імперіяльної доби, за доби галицького королівства, за гетьмансько–козацької доби меч наших королів, гетьманів і лицарів Запорозького Ордену охороняв нашу церкву. Повертаючись до всіх своїх старих традицій, Україна повертається і до цієї. Українська держава знов буде протектором української Церкви. А в практиці це означає, що Українська Національна Церква буде в українській державі упривілейована, буде державна: всякі інші будуть приватні з усіма з цього наслідками.
Ніхто не знає, як глибоко скалічили москвини мораль наших двох останніх генерацій. Треба припускати, що спустошення велике, бо ж 40 років впорскували кінськими дозами від колиски українцям свою московську «культуру»: пиятику, розпусту, дармоїдство, рабство, виказництво, непошану батьків, безбожництво та інший московський бруд.
Говориться: «У здоровому тілі — здорова душа». Якраз навпаки — здорова душа тримає тіло здоровим. Налогових пияків лікують не лікарі тіла пігулками, але лікарі душ (священики), лікуючи душу пияка.
Наша Церква стоїть тепер перед таким величезним завданням, якого ніколи в історії не знала ніяка церква. Якби ми мали всіх своїх священиків (і лікарів–психіятрів) живими, то і тоді вилікувати два покоління 40–мільйонової нації від московської отрути було б понад людські сили. А що ж можемо зробити тепер, коли 99% наших священиків москвини вимордували? На допомогу лікареві душ — Церкві мусить прийти, хоче чи не хоче держава.
Коли кинеться гангрена в нозі, то лікарі, рятуючи людину, відрізають їй ту ногу. Хоч як болить Україну, але, щоб рятувати всю націю, мусить розпеченим залізом випікати «дике м’ясо», гангрену в організмі нації. Багато отруєних москвинами вилікують наші лікарі душ — священики. Але буде чимало і «дикого м’яса». По звільненні України з московської окупації, мусимо мати яких 15–20 років надзвичайно суворі, навіть жорстокі закони. За злочини, що звичайно їх карають гривною чи кількаденним ув’язненням, мусимо карати батогами і кількарічним ув’язненням. За пиятику, розпусту, блюзнірство — десятки батогів і роки ув’язнення. За поширення безбожницької, аморальної літератури, фільмів — досмертна тюрма. За один лише московський «матюк» — добрий десяток батогів і т. п.