Українець і Москвин: дві протилежності

Та бачимо ще щось далеко гірше. Державне планування керівництва економікою країни веде простісінько до ТОТАЛІТАРИЗМУ, до тотальної диктатури. Бо свобода чи неволя нації є неподільна, с. т. не може існувати свобода в одній царині нації, а неволя в іншій царині. Економічна диктатура (державна планова економіка) у політично вільному суспільстві — це абсурд, нісенітниця, бо ж такий стан (вільне суспільство) є смертним вироком диктатурі. Економічна диктатура (економічна монополія) неминуче переходить в диктатуру у ВСІХ царинах життя, в тоталітаризм.

Ще гірше! Економічний соціялізм (удержавлення, планова економіка) має перед собою непоборного ворога — природні, споконвічні інстинкти, вдачу людини, яка формувалася тисячоліттями. Щоб побороти такого сильного ворога, диктатура мусить — хоч би й не хотіла — вжити найсильніших засобів — кривавий терор. Тоталітаризм, хоч–не–хоч, стає кривавою ДЕСПОТІЄЮ у ВСІХ царинах життя.

Все це разом призводить до наслідків, цілком протилежних тим, для чого впроваджувалася та державна планова економіка, — до тотального зубожіння цілої нації, і то не лише матеріяльного, але й духового.

Державне планування означає ЦЕНТРАЛІЗМ (і не лише економічний, але й політичний). Центральне планування вже зі своєї природи мусить бути централізоване, інакше то не було б ніяке планування. А щоб лише скласти план, центральна планова установа, мусить знати, розв’язати мільйони місцевих проблем, місцевих можливостей, а для того мусить мати величезний апарат фахівців по всій країні, щоб лише зібрати матеріял для планування. А ще більший апарат мусить мати, щоб здійснити свій план. Таким чином, розбудовується ціла армія урядовців–бюрократів, кошти на утримання цієї армії збільшують собівартість продукції в такій мірі, що зисків з підприємств і рільництва фактично нема. Але економічна монополія і політична диктатура дає необмежену можливість збільшити ціни на продукти і зменшити платню робітникам і селянам, с. т. нещадний визиск широких народник мас. І визиск далеко жорстокіший, ніж найгірший капіталістичний, бо в капіталістичних країнах робітництво має можливість боротися проти визиску страйками, організацією своїх професійних союзів, крім того, симпатії суспільства на їх боці, і тому уряд виступає як арбітр, суддя. За умов диктатури ніяких подібних можливостей робітництво не має. А державна планова економіка можлива лише за умов диктаторських, бо ж людська натура добровільно не дасть себе ґвалтувати.