Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
Вільна ініціатива, вільна конкуренція, вільна самоуправа, і… американські дикі степи та ліси обернулися протягом коротеньких кількох століть на найбагатшу державу, населення якої має найвищий у світі економічний стандарт життя. Американський звичайний фабричний робітник у порівнянні з робітниками в інших краях є насправді «буржуй». Ось до чого привів демократично–соціялістичний страхопуд — «закон джунглів», закон боротьби за існування, закон конкуренції; закони, встановлені Творцем усього життя. До чого привів людський закон кабінетних теоретиків — соціялістів в СССР — бачить тепер і дитина. Але, на наше нещасття, не бачить наша інтелігенція, отруєна мертвецькою схоластикою кабінетних теорій. Вона і донині жує зігнилу жувачку всіляких соціялістичних «удержавлень» індустрії, «планової» економіки і т. п. згубного для нації і для робітництва ідіотизму.
Тому, що тими ідіотизмами починають захоплюватися й українські несоціялісти, навіть дехто з людей, що називають себе українськими націоналістами, мусимо над цим тут трохи зупинитися, бодай коротко.
Щоб людина не загинула, Бог дав їй інстинкти, що рятують її, коли забракне розуму. До них належать почуття голоду, болю, любов до власних дітей, інстинкт парування, розмноження, егоїзм.
Інстинкт голоду, розмноження породжує інстинкт нагромадження запасів їжі — потяг до збагачування, а з того, цілком логічно, — бажання (інстинкт) боронити своє добро від загарбників, с. т. почуття приватної власности. (Між іншим його мають навіть тварини, комахи, як, напр., бджоли).
Риси характеру, вдачі людини формуються тисячоліттями і є спадкові, отже, незнищимі. Одною з них (дуже сильною в українців) є почуття, інстинкт приватної власности.
Природні інстинкти, вдача людини є незнищимі. Ніяка пропаганда не переконає людину, що не треба їсти, не треба паруватися, не треба любити власних дітей, не треба робити запаси їжі, не треба боронити ті запаси (с. т. приватну власність) від загарбників і т. п.
Відірвані від законів природи, кабінетні теоретики матеріялістичного світогляду не знають тих законів, не знають коріння людських інстинктів, а тому не розуміють їх сили, їх незнищимости. І вони вірять, що людські інстинкти, приватницька вдача людини — це залишки дикунства, які можна знищити відповідним перевихованням людини (включно з «перевихованням» у концантраках). А своє жалюгідне фіяско з тим перевихованням вони пояснюють дурнотою темного народу та агітацією ворогів народу — буржуазних націоналістів.
Ще В. Бєлінскій вчив москвинів, що нарід є такий дурний, що не розуміє свого власного щастя, а тому це щастя треба накинути йому силою. Силою, жандармами, тюрмами, розстрілами, катуванням знищити ті дурні дикунські інстинкти; навчити людей не їсти, не розплоджуватися, годувати чужих дітей, відбираючи хліб від своїх, працювати на когось без користи для себе. Терором примусити людей бути альтруїстами.
На прикладі Америки ми показали, яку величезну ТВОРЧУ силу мають самодіяльність людини, особиста ініціятива, вільна конкуренція, взагалі СВОБОДА. Всі ці величезні творчі сили нищить планова економіка, удержавлення і т. п. соціялізація, яка, знищивши їх, на їх місце не дає ніякої іншої творчої сили, а дає лише брутальне насильство, диктатуру.
Та сама диктатура може була би ще й пів біди. Ціла ж біда, що удержавлення і планова економіка призводить до найгіршої, яку можна лише уявити, диктатури олігархії, кліки найпідліших людей. Кожна диктатура не може дозволити критики своєї діяльности, бо ж то був би кінець її. Тому вона нищить критиків, людей незалежницької думки, людей, які мають характер і відвагу стати проти зла, отже, нищить людей чесних, непідкупних, ідейних. Натомість притягає до державного апарату людей слухняних, безхарактерних підлизників, людей, яких можна купити добрими посадами, привілеями, готових йти на компроміс зі своїм сумлінням за гріш, хабарників, виказників і фарисеїв. Як далеко це заходить, бачимо на прикладі найвищих достойників в СССР, членів ЦК, міністрів, генералів, що пробували ухилитися від «генеральної лінії». За це диктатура нищить навіть найвищих своїх достойників. А що ж можна сказати про менших?