Кров на снігу ІІ: Ще Більше крові
- Автор: Несбё Ю
- Серия: Кров на снігу #2
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7924-4
- Переводчик: Володимир Чайковський
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Кров на снігу ІІ: Ще Більше крові». Краткое содержание книги:
У видавництві «Фоліо» вийшли друком книжки Ю Несбьо «Нетопир», «Червоногрудка», «Безтурботний», «Привид», «Мисливці за головами», «Таргани», «Леопард», «Сніговик», «Пентаграма», «Поліція», «Спаситель», «Син», «Кров на снігу».
Що чекає на кілера-невдаху, який власноруч не в змозі вбити людину і йому самому доводиться переховуватися від кулі найманого вбивці? Звичайно ж смерть. Однак Бог чомусь пожалів Ульфа і дав йому шанс вижити, ба більше — на Далекій Півночі, серед саамів, він знайшов своє кохання й навіть родину. Та чи вдасться йому зберегти це?..
Українською друкується вперше.
— Я просто чекаю на когось, хто має підвезти мені мою рушницю, але то, ймовірно, не він.
Отже, Йонні Мо вже тут. А я залишив пістолет у лісовій хижі. Я пішов у небезпечне місце, а єдину річ, яка могла мою безпеку хоч трохи зміцнити, із собою не взяв. Бо подумав, що ця річ мені перешкоджатиме, якщо я підчеплю жінку і муситиму роздягтися. І ось я зустрів жінку і в результаті не хочу з нею роздягатися. Чи буває щось тупіше за тупість? Кумедно те, що я був роздратований більше, ніж переляканий. Я мав би конати зі страху. Він приїхав, щоби застрелити мене. Я переховуюсь тут, бо хочу вижити! Тож мені слід би опанувати себе, зосередитись і виживати, холера!
— Кажеш, ти за церквою мешкаєш?
Вона враз пожвавішала.
— Так, це недалеко.
Я подивився на посипану гравієм дорогу. Він міг повернутися будь-якої миті.
— Ми можемо пройти через цвинтар, щоб ніхто нас не побачив?
— Чому ти так боїшся, що нас побачать?
— Я не боюсь. Просто непокоюсь про... е-е... про твою репутацію.
— Моя репутація? — пирхнула вона. — Всім відомо, що Аніта любить чоловіків.
— Гаразд, тоді — про свою.
— О’кей, — стенула вона плечима. — Добре, якщо ти така цінна цяця.
Її будинок мав на вікнах фіранки.
А в коридорі стояла пара чоловічих черевиків.
— Чиї це?
— Батькові, — пояснила Аніта. — І нема потреби шепотіти, він спить.
— Це хіба не привід шепотіти?
— Тобі досі страшно?
Я подивився на черевики. Розмір менший, ніж у мене.
— Ні.
— Ото й добре. Заходь сюди.
Ми увійшли до її спальні. Тут було тісно, а ліжко явно розраховане тільки на одну особу. Одну дуже худорляву особу. Вона стягнула з себе сукню через голову, розстебнула мені штани й одним рухом спустила їх, разом із трусами. Потім вона розстебнула свій ліфчик і стягнула з себе трусики. Її шкіра була блідою, майже білого кольору, з червоними подряпинами по всьому тілі. Але жодних слідів від уколів. Вона була чистою. Річ у чомусь іншому.
Аніта сіла на ліжко і дивилася на мене.
— Ти міг би також скинути піджак.
Вішаючи свій піджак на єдиний у кімнаті стілець, я почув хропіння за стіною. Грубе голосне, зі скреготом на вдиху і з плямканням і свистом на видиху, подібне до гарчання поламаного глушника. Аніта понишпорила у тумбочці.
— Презервативів не лишилося, — сказала вона. — Ти мусиш бути обережним, бо я не хочу дитини.
— Я не вмію бути обережним, — негайно озвався я. — У мене ніколи не виходило. Може б, ми могли просто... е-е... трохи попеститись?
— Попеститись? — перепитала вона з відразою. — У батька є презервативи.
Вона вийшла з кімнати, як була, гола, і я почув, як відчиняються двері у сусідню кімнату; хропіння трохи вщухло, а тоді відновилося з більшою силою. За кілька секунд Аніта повернулася, шпортаючи у поношеному коричневому гаманці.
— Осьо! — кинула вона мені квадратний пакетик із дуже потертої фольги.
Я марно шукав на ньому термін придатності.
— Я не можу з презервативом, — сказав я. — У мене тоді нічого не спрацьовує.
— Запрацює, — запевнила Аніта, ухопивши мій переляканий член.
— Вибач, Аніто. Гм. То що ти робиш у Косунді?
— Стули писок.
— Гм. Може, треба трохи... е-е... йоду?
— Я сказала, стули писок.
Я подивився на тендітну руку, очевидно впевнену у своїй здатності творити дива. Я, поки там що, питав себе, де може бути Йонні. В такому малому селищі не складно було би знайти кого-небудь, хто розповів би йому про нещодавно прибулого типа з півдня, який оселився у мисливському будиночку. Він навідається і в хатину, і на весілля. Корнеліус обіцяв мовчати. Доки я тут, де я є, я в безпеці.
— Осьде! Бачив? — радісно цвірінькнула Аніта.
Я глянув на диво і сторопів. Ймовірно, то була така реакція на стрес: я читав, що у повішених часто буває ерекція. Не відпускаючи мого прутня і не припиняючи роботи, вона взяла лівою рукою пакетик із презервативом, розірвала його зубами, висмоктала з нього презерватив і, обернувши його в роті язиком, округлила розтулені губи. Потім вона нахилила голову, а коли знову піднесла її, я був цілковито споряджений і готовий до бою. Вона лягла на спину і розсунула ноги.
— Я тільки хотів сказати, що...
— Ульфе, ти ще не набалакався?
— Я не люблю, коли мене виставляють одразу після того. Мені йдеться про почуття власної гідності, якщо ти...
— Стули писок і берись до діла, доки ще здатний.
— Ти обіцяєш?
Вона зітхнула:
— Трахай мене, нарешті.
Я заліз у ліжко. Вона допомогла мені увійти в неї. Я заплющив очі і почав шкворити, не надто швидко і не надміру повільно. Вона стогнала, сипала прокльонами і лайкою, але, в певному сенсі, мене це заохочувало. За браком іншого метронома, я прилаштувався до ритму хропіння з сусідньої кімнати. Я відчував, як зростає напруга. Намагався не думати про стан презерватива чи про те, якою була би комбінація Аніти і мене.