Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи

Зло й добро в нас: моральне обґрунтування достатку

Ми бачили, що в «Епосі про Гільгамеша» питання добра й зла ще не вирішується систематично на моральному рівні. І хоча в епосі є згадка про зло, проте воно подається як щось, що відбувається екзогенно, поза нами. Утілення зла, Хумбаба, живе за містом у кедровому лісі; Енкіду був злом, яке шкодило поза містом — а після переселення в місто він, навпаки, починає приносити користь.

Читач епосу не уникне відчуття, що зло корелює з природою, а добро — з містом, цивілізацією, прогресом. До речі, подібного обожнення природи дотримувалися й єгиптяни, для яких міста були божественними об’єктами, у єгипетських текстах та віршах міста ототожнюються з божеством, яке в них живе[177]. Але в епосі добро й зло не сприймаються морально, зло чи добро — це не результат (а)морального вчинку. Зло не поєднувалося з вільною моральною поведінкою чи волею людини. Мова йшла не про морально-людське, а про певне природне зло. Зло й добро нібито були зовсім не позначені моральністю. Зло просто відбувалося, і все.

Єврейська думка, навпаки, досить інтенсивно займається питанням морального зла й добра. Залучає до своїх сюжетів компонент моралі[178]. Ба більше, у єврейській думці на цьому будується історія і оцінюється вона теж саме з перспективи моралі. Для євреїв історичні події розвиваються відповідно до того, наскільки морально поводяться їхні актори. Людський гріх впливає на історію, і саме завдяки цьому автори Старого Завіту розробили складний моральний кодекс, який повинен гарантувати кращий світ. Зло більше не перебуває за містом, десь у природі чи в лісі, не в нас. У багатьох сюжетах можемо підсвідомо відчитати абсолютно протилежне — зло не десь назовні, воно в нас самих. Навколишня природа символізує все добре й гармонійне, тоді як місто й міська цивілізація, оселі людей, дуже часто означають зло.

Проте зла не можна позбутися, вирушивши з експедицією в ліси, як це задумали Гільгамеш та Енкіду, коли вирушили «убити Хумбабу й вирубати кедри». Шумери вірили в дуальність — є божества добрі й злі, а людська держава стає їхнім пасивним місцем боїв. Євреї вірили в протилежне. Світ створив добрий Бог, зло в ньому з’явилося в результаті аморальних людських вчинків. Тому зло накликала людина[179]. Історія відштовхується від моральності людських вчинків. Як приклад можемо взяти вигнання з Раю: воно сталося після того, як Єва й Адам не послухалися Бога[180]. Найкраще цю різницю окреслює історія про потоп. Старий Завіт як причину потопу вказує людський занепад, розмноження аморального зла:

І бачив Господь, що велике розбещення людини на землі, і ввесь нахил думки серця її тільки зло повсякденне[181].

На противагу цьому, в епосі потоп стається тому, що люди поводяться надто шумно й цим заважають богам[182]. Епос не надає потопу жодного морального значення, а Книга Буття, навпаки, (а) моральністю потоп пояснює. Таких прикладів, коли (а) моральна поведінка випереджає історію, ми в Старому Завіті знайдемо безліч. Содом і Гоморру знищено за тяжкі гріхи цих міст[183], сорок років у пустелі перед приходом в землю обітовану стали покаранням за бунт на горі Синай[184] тощо. Уся історія єврейського народу інтерпретується як наслідок моральності.