Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи
- Автор: Седлачек Томаш
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-244-4
- Переводчик: Тетяна Окопна
- Жанр: Экономика
Электронная книга - «Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи». Краткое содержание книги:
Автор — чеський економіст, радник президента Вацлава Гавела у 2001-2003 роках — у своєму дослідженні сміливо виходить за межі економіки та поєднує її з історією, філософією, психологією та давніми міфами.
ISBN 978-617-679-244-4
Томаш Седлачек © текст, 2012
Тетяна Окопна © переклад, 2017
Іван Міклош © передмова, 2017
Дмитро Подолянчук © дизайн обкладинки, 2017
Видавництво Старого Лева © українське видання, 2017
Господь мене мав на початку Своєї дороги, перше чинів Своїх, спервовіку, відвіку була я встановлена, від початку, від правіку землі. Народжена я, як безодень іще не було, коли не було ще джерел, водою обтяжених. Народжена я, поки гори поставлені ще не були, давніше за пагірки, коли ще землі не вчинив Він, ні піль, ні початкового пороху всесвіту. Коли приправляв небеса, я була там, коли круга вставляв на поверхні безодні, коли хмари уміцнював Він нагорі, як джерела безодні зміцняв, коли клав Він для моря устава його, щоб його берегів вода не переходила, коли ставив основи землі, то я майстром у Нього була[159],
Далі цитата продовжується:
...і була я веселощами день у день, радіючи перед обличчям Його кожночасно... радіючи на земнім крузі Його, а забава моя із синами людськими! Тепер же, послухайте, діти, мене, і блаженні, хто буде дороги мої стерегти! Навчання послухайте й мудрими станьте, і не відступайте від нього! Блаженна людина, яка мене слухає, щоб пильнувати при дверях моїх день у день, щоб одвірки мої берегти! Хто бо знаходить мене, той знаходить життя, і одержує милість від Господа. А хто проти мене грішить, ограбовує душу свою; всі, хто мене ненавидить, ті смерть покохали![160]
Тому Бог, а з ним і Мудрість буквально заохочують досліджувати світовий порядок. Неправда, що цей світ для нас геть незрозумілий. Передусім, досліджувати не заборонено. Те, що мозок людини може осягнути порядок, — це ще одна автоматична передумова, основоположний камінь будь-якого наукового дослідження. Заохочень до набуття мудрості в Старому Завіті набагато більше:
Кличе мудрість на вулиці, на площах свій голос дає, на шумливих місцях проповідує, у місті при входах до брам вона каже слова свої:
Доки ви, нерозумні, глупоту любитимете? Аж доки насмішники будуть кохатись собі в глузуванні, а безглузді ненавидіти будуть знання?[161]
Чи кілька розділів далі:
Початок премудрости мудрість здобудь, а за увесь свій маєток здобудь собі розуму![162].
Дослідження світу, отже, діяльність абсолютно легітимна, і навіть жадана для Бога — ідеться про певну співучасть у творінні[163]. Покликання людини — зрозуміти себе й своє оточення, і використовувати ці знання для добра. Природа існує для людини, вона відкрита до можливостей досліджувати її й змінювати, до чого Бог і закликає людину, якщо тільки не для цього її й створив.
Єврейська культура заклала фундамент для наукового дослідження світу. Тож важлива заувага полягає в тому, що дослідження природи розумом, як не дивно, бере початок з релігії. Попри те, що в нашому світі завжди існуватиме багато таємниць, на які ми ніколи не знайдемо відповіді розумом, ми живемо в світі, який можемо до певної міри (проте, мабуть, ніколи повністю) зрозуміти за допомогою комбінації інтуїції, розуму, досвіду та емоцій.
Людина як завершувач створення
Створення світу, як це трактує єврейське вчення, описується в Книзі Буття. Бог тут 1) творить, 2) відділяє й 3) називає:
На початку Бог створив Небо та землю... відділив світло від темряви.
І Бог назвав світло: День, а темряву назвав: Ніч. І Бог твердь учинив, і відділив воду, що під твердю вона, і воду, що над твердю вона. І сталося так. І назвав Бог твердь Небо. 10. І назвав Бог суходіл: Земля, а місце зібрання води назвав: Море[164].
Без називання не існує реальності, вона народжується разом з мовою. Вітґенштейн у своєму трактаті дуже точно зауважив: «межі моєї мови означають межі мого світу»[165]. Правда й те, що ми не можемо думати невисловлювано, тобто в наших думках немає замісного символу (ім’я, знак тощо). Те, про що ми не вміємо думати, ми, відповідно, не вміємо назвати[166], і навпаки.
Саме ж називання традиційно належить до коронного акту творця, це ніби grand finale[167] роботи майстра, останні штрихи перед закінченням полотна, підпис. У Книзі Буття описано один вартий уваги момент: останню краплю створення, тобто тварин, називає людина, а не Бог. Людині дозволили закінчити створення, яке почав Господь:
І вчинив Господь Бог із землі всю польову звірину, і все птаство небесне, і до Адама привів, щоб побачити, як він їх кликатиме. А все, як покличе Адам до них, до живої душі воно ймення йому. І назвав Адам імена всій худобі, і птаству небесному, і всій польовій звірині [168].
159
Приповісті 8:22-30.
160
Приповісті 8:31-36.
161
Приповісті 1:20-22.
162
Приповісті 4:7.
163
Про те, що така співучасть — це справді бажання самого Бога, свідчить також факт, що Бог наказав Адамові дати імена всім творінням. У старіших культурах, а подекуди ще й сьогодні, вибір імені — дуже привілейована діяльність. У єврейському розумінні це свідчило про певну надвладу над тим, кого називають.
164
Буття 1:1-10 (Виділено курсивом — Авт.).
165
Вітґенштейн Л. Trüctatus logico-filosoficus. Філософські ЬосліЬжєння. — Київ: Основи, 1995. — С. 56.
166
Там само. С. 57.
167
Урочисте завершення. (Прим. перекл.)
168
Книга Буття 2:19-20 (Виділено курсивом — Авт.).