Нескінченна історія

Та Атрею і не здогадувався про свого переслідувача, а тому вибирав собі шлях повільно і обережно.

Опинившись у вузькій печері, яка ніби звивистим ту­нелем вела крізь щільне громаддя скель, він зненацька по­чув якесь рокотіння, що його ніяк не міг собі пояснити, бо це рокотіння анітрохи не нагадувало жоден із відомих йому звуків. Це було якесь шкварчання, ревіння і бряжчання - усе водночас; і тої ж миті Атрею відчув, як задрижала гора, вглибині якої він був, і почув, як зі страшним грюкотом і тріском зі схилів цієї гори покотилися каменюки. Він поче­кав якийсь час, сподіваючись, що землетрус - чи що воно там - вгамується, та побачивши, що рокотіння триває далі, поповз уперед. Нарешті Атрею дістався до виходу і обереж­но визирнув.

І ось що він там побачив: над чорнотою Великої Безо­дні, натягнена від краю до краю, висіла страхітлива веле­тенська павутина. А в липких сітях цієї павутини, грубих і міцних, наче линви, бився, намагаючись вивільнитися, ве­ликий білий щастедракон. Він щосили бив лапами і хвоє- том, з кожним рухом дедалі безнадійніше заплутуючись у тенетах.

Щастедракони належать до найрідкісніших істот Фан­тазії. Вони не схожі на звичайних драконів чи зміїв, які, подібно до велетенських огидних гадів, оселяються у гли­боких норах, де панує нестерпний сморід, і бережуть якісь чи то справжні, чи то гадані скарби. Такі дракони - виплод­ки Хаосу - мають здебільшого злісливий або ж гнівливий характер, а їхні крила з перетинчастої шкіри нагадують крила лиликів, і за допомогою цих крил дракони з голос­ним шумом і доволі незґрабно підіймаються у повітря, плюючись вогнем і кіптявою. Натомість щастедракони - породження леготу, сонячного повітря і тепла, витвори не­погамовної радості. А тому, незважаючи на те, що щасте­дракони насправді таки чималенькі, ба навіть дуже великі, вони легенькі, як літні хмаринки. Тому їм не потрібно крил, щоб літати. Щастедракони ширяють у небесах, пла­вають у повітрі, як риби у воді. Коли дивитися на них із землі, вони нагадують сповільнені блискавки. Проте най- дивовижніше в них - це спів. їхні голоси здаються відзву­ками малинового передзвону і бринять, немов золотий го­мін, а коли щастедракони говорять зовсім тихо, здається, ніби чуєш цей подзвін дуже здалеку. Той, хто хоч раз почує цей спів, не зможе забути його до самої смерті і розказува­тиме про нього своїм онукам.