Печатка Святої Маргарити

— Усе можливо, — сказав Змієнко. — Людину із радянської місії, яка з нами співпрацює, Пантелеймоном Баюрним кличуть. Усе, що знаю про нього, викликає повагу. Пройшов Велику війну, колишній есер та, як розповідає, розчарувався у ідеях встановлення соціалізму мирним шляхом. Після двадцятого року зацікавився національно-визвольним рухом, зблизився із націоналістичним підпіллям. Вийшов на нас самотужки.

— Серйозно… — присвиснув Євген Остапенко.

— Людина інтелігентна, розумна і начебто щира у своїх переконаннях, — продовжував Змієнко. — Бажає співпрацювати. Відомості, які надає, заслуговують на увагу, ніяких фицьок за ним не велося… Ось тільки його зацікавленість у виході на британську резидентуру мене насторожує. Здавалося б, і так передає нам відомості, навіщо ж британці? Але ж ні, все торочить, що Британія допоможе скинути радянську владу, а тому потрібно передавати усю інформацію прямо на британців. Тільки зведіть! Мовляв, він готовий їм надавати цінну інформацію військового характеру, от якби тільки британці погодилися фінансувати підпілля на теренах радянської України…

— Отже, знову підпілля на теренах радянської України… — присвиснув Марко.

Змієнко підняв вказівного пальця.

— От звідси все найцікавіше і починається. Зі слів Баюрного, невдоволення більшовицькими порядками по Україні перманентно зростає. Мовляв, на півдні і заході сформувалося чимало серйозних підпільних груп, готових виступити проти радянської влади, однак без системного фінансування контрреволюційної діяльності та скоординованих із нами спільних дій вони просто покинуті напризволяще. За його словами, готувалися наші українські побратими довго і старанно, шукали різні можливості мати свого зв’язкового із нами. Та жодного разу не вдалося досягти серйозних результатів, аж поки він, Пантелеймон Баюрний, не запропонував себе у якості зв’язкового. На той час він уже працював дипкур’єром у радянській місії у Варшаві. Як ви розумієте, для українського агента це ідеальне прикриття. За його словами, радянську владу він ненавидів завжди і тільки шукав можливості долучитися до національного спротиву. Тепер він є представником українського підпілля і під прикриттям свого статусу готовий контактувати їх із нами і навпаки. Мовляв, комар носа не підточить. Наполягає на тому, що люди покинуті без центру, керівництва, своїми силами борсаються у радянському багні, шукають фінансування та вихід на український уряд в екзилі. Оця його настирливість мене і зупиняє, хлопці. Насторожує… Хоча реальної причини я так і не знайшов.