Печатка Святої Маргарити
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-001-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Печатка Святої Маргарити». Краткое содержание книги:
Виконуючи завдання, Марко опиняється у вирі нових, сповнених небезпеки пригод. Йому належить пройти майже втраченим за віки слідом, не загубити самого себе, дати відсіч підступам ворогів та зберегти віднайдене кохання…
Лора Підгірна — випускниця історичного факультету Кам’янець-Подільського університету, журналістка та громадська діячка, автор проекту «Літературний туризм». Представлений роман є продовженням її успішного дебюту — українського історичного вестерну «Пригоди Марка Шведа. Червона Офелія» (2017 р.)
Очі Марка стали вологими. Історія Всеволода Змієнка була занадто трепетною, болючою і відображала усі його власні хвилювання й сумніви щодо одруження з Елізабет Сеймур.
Чи не це гризло його увесь час? Але чи правильно, кохаючи жінку, відмовитися від щастя бути з нею бодай на той час, який визначено й дозволено Богом?
— Ну, добре, хлопці, — генерал-хорунжий підморгнув Остапенку. — Не їж його поїдом. Чув, Євгене? То його особиста справа, і ні я, ні ти тут не указ.
Вже біля дверей Остапенко злегка підштовхнув Марка в бік.
— Слухай, Шведе… А ти що, аж зарюмсав на радощах? Ото не думав, що ти такий вразливий… Ти, певно, і над Гінзбургом схлипнув, як плече йому прострелив… Біда нашої розвідки — українські рафіновані інтелігенти, Шведе.
— Євгене, іди в дупу! — відповів Марко без будь-якого зла. — Оце тобі відповідь українського рафінованого інтелігента. Як ти мене заколупав, одному Богу відомо!
* * *
Наступні два тижні закрутилися для Марка наче у круговерті: опрацювання інформації, безкінечні конспіративні зустрічі, розмови. Баюрний йому мало не снився. Та найперше, перед тим як приступити до роботи, передав британцями звістку до Константинополя для Елізабет. Вона мала якнайшвидше приїхати сюди, до Варшави, під чужим іменем. А Марко — облаштувати для них комфортніше помешкання, бо у квартирі, яку винайняли йому люди Змієнка на околиці міста, не дозволив би Лізі навіть дня перебути. Сам він через тісний, убогий закуток із пошарпаними меблями і видом на пустир переймався мало: приходив тільки на ніч, та й то не завжди; вранці мився, голився, одягався та й ішов знову. Постільну білизну та сорочки на прання і прасування віддавав домовласниці, за що вона дерла немилосердно. Не у таке житло йому хотілося привести наречену.
Звичайно, приїзд Лізи змінював багато і як бути далі із тим, що скоро матиме у Варшаві дружину, Марко навіть не уявляв. Легенда про митця, що приїхав надихнутися до Варшави, для сімейного чоловіка не пасувала. Просити допомоги у Змієнка не хотів, аби не видаватися безпомічним і не давати Остапенку зайвий привід зубоскалити, але часу на пошуки й облаштування пристойного житла катастрофічно не вистачало: за перших три дні робота повністю поглинула його, змусивши забути про все інше. На відміну від Остапенка, який ще у дев’ятнадцятому вояжував Європою, представляючи себе то поціновувачем мистецтва, то заможним гульвісою, знайомств у Варшаві Марко не мав. А тому довелося почати усе майже з нуля. У цьому, однак, були й свої переваги: якщо не знаєш, що то перешкода, то її для тебе наче й не існує…
Тим часом у його поле зору мав потрапити кожен емігрант, що був хоч якось залучений до роботи місцевих спецслужб і до кого Пантелеймон Баюрний виявляв бодай якийсь інтерес; кожен, з ким він міг контактувати навіть за келихом пива. Завдання було не з легких, проте зі списками та контактами допомагала румунська розвідка, що вже давно знервовано намагалася виявити радянського засланця. Коли Змієнко поділився з румунськими колегами своїми підозрами щодо Баюрного, ті негайно встановили за ним спостереження.
Довелося пригадати й уроки живопису тітки Дарини: двічі на тиждень Марко вирушав із мольбертом в Крулевські Лазєнки — начебто на пленер. Краєвиди тут, у старому парку, і справді були чудові.
Взявши до рук пензля, уже не хотілося відривати погляду від спокійного плеса озера, лебедів і качок на ньому та перехожих, що прогулювалися доріжками повз. Лише у такі миті і міг думати про Елізабет, сподіваючись щось таки зметикувати до її приїзду. Насправді ж під видом художника, що шукав натхнення на лоні природи, зустрічався із румунськими зв’язковими. Ті щодня набирали купу відомостей про Баюрного: де був, куди ходив, з ким зустрічався: вів доволі насичене життя. І поки Марко накидав вуглинкою пейзаж чи портрет, йому передавали нову порцію інформації. А далі вже він зустрічався та спілкувався із тими людьми.
Усі відзивалися про Баюрного як про людину непересічну, котра щиро вболіває за Україну і має надію на її визволення з-під більшовицького чобота. Марко ж відчував, що ходить по колу, наче його блуд вчепився, бо за якихось два тижні переговорив із купою людей і навіть найменшої зачіпки намацати не зміг.
Або вони Пантелеймона даремно підозрювали, або Баюрний насправді був таким обережним і добре підготовленим. Всеволод Змієнко уже збирався згорнути усе, і тільки Маркова впертість і послідовність стримували його дати відбій. Та раптом у кінці тунелю заблимало світло. Світло у вигляді любителя безкоштовної випивки, українського емігранта Петра Боровика.