Таємниця одного дiаманта

– Скажи менi, Джарiє, чому в цьому домi не живуть пожильцi? Адже вони б вiддавали Айшi багато грошей! I куди виходить мур цього будинку з тiєї кiмнати, де зараз бенкетують?

– Тому тут не живуть люди, що ранiше багато людей жило! А потiм її один пожилець пограбував i втiк. Вiн її полюбовником був i втiк невiдомо куди з усiм її золотом i срiблом. Тодi мiняйло-перс, звуть його Рустем, порадив їй прогнати всiх пожильцiв, а вiн платитиме їй, як би в будинку жили люди… Ну, як би вiн платив за всiх пожильцiв, тiльки щоб їх не було… Зрозумiв? Вiн боявся, щоб хтось iз пожильцiв не зробив до нього пiдкоп. Тому вiн i євнухiв трьох тримає, сторожiв значить, i кiлькох собак… Собаки прелютi, їх привезли з Хорасану2 ще цуценятами. А ще Айша грошi заробляє тим, що вiддає в найми глеки, казани й тазики рiзним людям. Всiх вона пам'ятає, нiкого нiколи не переплутає i не забуде!.. Ще вона ходить i скуповує пряжу в замiжнiх жiнок, бо це не брудний заробiток у них, у бiлих, вважається… Ти, правда, теж бiлий, але ти не злий. I не вважаєш мене пiдлою…

– А чому я повинен тебе вважати пiдлою?

– Тому, що всi бiлi люди вважають себе найкращими, найчеснiшими, а темних людей найбрехливiшими!

– Ну добре, нехай воно так… Але хто така Айша? Чому це її будинок?

– Вона сестра одного багатющого купця. Вiн тепер живе в Магрiбi. А будинком управляти лишив її.

– Слухай, Джарiє! А куди виходить стiна iз кiмнати, де зараз бенкетують?

– Упритул до старих Рустемових голуб'ятень. Рустем страшенно боїться, щоб злодiї не проколупали дiрку в його мурах, чи щоб не прорили нори до його скарбiв! А тiльки я знаю – його старша донька удвох iз одною наложницею самi зробили дiрку в будинку Айшi та й пiдглядають потихеньку, що тут робиться…

– А що ж тут можна побачити? Тепер же у вас немає пожильцiв…

– Е-е-е,– протягла негритяночка,– коли Рустем вiд'їздить до моря на два-три днi, тодi Айша здає на нiч чи на двi знайомим для утiх якусь iз кiмнат. Або всього на кiлька годин – якщо це сiмейнi люди i нi вiн, нi вона не можуть полишити домiвку на нiч… А тi пiдглядають i мовчать. Певно, Айша знає щось про них, то вони й мовчать… Ех, якби знати їхнi секрети! Тихо! Спускається Айша!.. Давай сюди мерщiй миску, нiби це я з'їла!

Зайшла в кiмнату Айша. На ходу вихопила грудку халви у хлопця i заразом сподобилась прихопити ще й з десяток родзинок.

– Смачнi родзинки… Лягай спати отам! – вона кивнула на купу мотлоху. – Ти, мавпо, дивись не блудствуй з ним! Всi ви чорнi розпусницi! – I вона солодко потяглась, аж пальцями хруснула. – А ти менi, гляди, не пригощай її солодощами, бо хазяїну скажу! Адже правильно кажуть – не годуй досхочу собаку, бо вона тебе зжере!

Як Айша знов пiшла нагору, Джарiя почала гладити себе по череву i радiсно посмiхатись.

– От смачно, от смачно! Як вино п'янить… Айша ще грошi заробляє тим, що зводить молодих гультяїв з жiнками купцiв i мореплавцiв, коли тi десь у далеких мандрiвках. А пожадлива! На вулицi пiднiме фiнiкову кiсточку i притягне в садибу! А в самої найкращого сорту пальма засохла, бо не вмiє за нею доглядати. Чоловiкiв боїться найняти – думає, ще пограбують її! Та й платити треба не менше, нiж iншi платять… У дворi i жасмин рiс, i кущi троянд були! Все пропало!