Таємниця одного дiаманта

I що здивувало Алi: коли мосулець вiтав озброєного чоловiка – очi його свiтилися щирою радiстю, а усмiхнене лице було сповнене великої поваги.

Далi пiшла робота для Алi – вiн допомагав змити руки гостям, подавав їм солодощi, бiгав униз до господинi Айшi за глеками вина. Обносив усiх вином, всiм пiдливав у чашi, дозирав за свiтильниками – щоб гноти не чадiли i полум'я не блимало.

Лише озброєний робив вигляд, що перед ним не вино, а запечатаний глечик яблучного соку з лавки торгiвця Сахла, того самого, в якого росли бiло-червонi троянди.

– Це правда яблучний сiк? Так? На вино зовсiм не схоже.

Йому всi хором вiдповiдали;

– Це чистий яблучний –сiк! А яблука найкращi – сiрiйськi!

Якраз Алi пiдливав у чашу однiй повiї пахуче солодке вино, i вона не втрималась, прошепотiла:

– П'яниця i бабiй! Ще й удає з себе, шакал, чистого мухтасiба

Озброєний гiсть чи не найбiльше випив повних чаш «соку» i покликав пiсля цього Алi.

– Принеси менi ще соку яблучного! Тiльки дивись, щоб не було в ньому й краплi вина! Пророк заборонив нам уживати вино, а його заповiти – святi! – Вiн пiдняв товстого пальця вгору i похитнувся усiм тiлом, ледь не завалившись на скатертину з пригощанням.

Гостi-купцi були добре пiдпилi, тiльки мосулець не виявляв ознак сп'янiння, хiба що легкий пiт виступав на його засмаглому обличчi.

Повiї та спiвачка теж добре сп'янiли, певно, що й музика Кадарiя трохи пiдпила, бо вона, це добре Алi помiтив, час вiд часу крутила на пальцi перстень i милувалася спалахами кривавого лала.

Мосулець попрохав проспiвати вiрша Омара про газелей, i Кадарiї довелось i спiвати, й грати самiй – Нiссо лише весело хихотiла i розпустила поли свого халату так, що у вирiзi сорочки були добре виднi великi бiлi опуклостi грудей.

Та стражник чомусь не зацiкавився її щедротами, а тодi, коли стомлена Кадарiя попросила перепочинку, покликав до себе дiвчину, перевдягнену на хлопця.

– Я стражник i всi це знають! А тому я повинен пересвiдчитися – чи ти дiвчина, чи ти хлопець? Якщо ти хлопець, то ти бiглий раб Сахла. I я маю тебе йому повернути. Я давно вже йду по цьому слiду.

Мосулець напружився, це зразу помiтив Алi, та крiм нього нiхто на мосульця не звернув уваги.

Обидва купцi почали переморгуватись мiж собою i тихенько похихикувати в бороди.

Тим часом стражник посадовив повiю поруч себе на килим i почав розв'язувати її пояс, здирати з неї каптанчик, знiмати з голови шапку i залазити в пазуху.

– Ану знiмай сорочку! Щось я нiяк не намацаю в тебе грудей, певно, ти хлопець!

I, не чекаючи, поки дiвчина знiме сорочку, сам здер з неї одежину. I перед всiма бризнули її маленькi тугi груди, всi в червоних плямах вiд безжальних лабет стражника.

– Дiйсно – ти дiвчина… Хоча дуже схожа на раба цього клятого мiняйла Сахла. Слухай, а ти танцювати вмiєш?

I, не чекаючи, що вона вiдповiсть, вiн покликав двох її подруг.

– Кастаньєти взяли з собою? Добре! А бубона нема? Є? Чудово! А ну йди i танцюй! Та дивись менi, щоб з Йєменськими придиханнями, з негритянськими вихиляннями, з магрiбiнськими зойканнями. Дiвчина потяглася до сорочки, та стражник боляче вдарив її по руцi.