Таємниця одного дiаманта

Лiкар узяв монету, довго крутив межи пальцями. Зрештою прикусив мiцними бiлими зубами шматочок карбованого срiбла.

– Iду! Срiбло – не золото, проте рiч переконлива!

Коли Алi завiв лiкаря у цей потаємний будинок, з-за дверей почувся стукiт у дошки та плач.

Алi не вiдiмкнув негритяночку, поки лiкар не оглянув хворої та не призначив рiзних лiкiв i не пояснив, де й у кого їх купити, i як їх давати хворiй.

Тодi тiльки Алi вiдiмкнув дверi. Негритянка вискочила стрiлою, перечепилась i розтовкла собi носа.

Лiкар весело i вдоволено розсмiявся.

– Тепер i в рабинi кровотеча, i в хазяйки! Недарма ж кажуть, що собака й рабиня схожi на господаря!

Негритяночка витерла кров кулаком i кинулась iз обуреним вереском до хлопця.

– Зачинив мене, мов собаку?!! Куди ти йдеш?! Вiзьми мене iз собою!

– Цить, чорна мавпо! – Лiкар обурився. – Ти рабиня, а вiн мусульманин! Ти що – збожеволiла?8 Якщо хочеш на вулицю пiти, то поклонись йому низько i попроси та й одягни на шию свою рабську кулю. I – А тодi до Алi i теж обуреним голосом: – Чого на мене дивишся? З рабами треба тiльки суворо! Добра i ласки вони не розумiють. Сядуть тобi на шию, як Дiд на Сiндбада-Морехода. I не скинеш, i не знiмеш.

З такими напучуваннями вони й сiли до човна. Алi думав вiдвезти лiкаря до його дому, проте лiкар попрохав, щоб його вiдвезли до садиби купця Сахла.

– Правда, господине, що в того Сахла є чудо з чудес – серед квiтiв – троянда з пелюстками наполовину червоними, наполовину бiлими? Я так хочу побачити чудову троянду!

– Є. А чого тобi, хлопче, дивитись? Ти ж простолюдин, слуга… А щоб зрозумiти красу чи квiтiв, чи ще чого iншого, треба бути i освiченою, i вихованою людиною. А ти ж, певно, до всього i не вчився нiколи i не знаєш навiть грамоти?

Алi нiчого не вiдповiв i сумно опустив голову – все була чиста правда. Звiдкiль синовi Хасана-смiттяра знати грамоту?

I хлопчина вiдчув себе таким малим i ницим вiд зневажливих слiв лiкаря, що ладен був упасти каменем на дно каналу i бiльше не виринати.

Тiльки щодо краси – то тут Алi обурився, та не посмiв перечити лiкарю. Хiба вони, цi багатi й письменнi, помiчають красу цього свiту i рiзних людських витворiв? От хоча б Джафар – хiба його цiкавить просто краса?! Йому треба, щоб вона дорого коштувала, а вiн за неї щоб мало заплатив! Тодi краса для нього справдi краса… А сам лiкар?! Говорить про освiту i вихованiсть, а жодного разу не зиркнув на дивну штукову стелю, що в кiмнатi Айшi зависла над головою, нiби золотi пришпиленi соти…

Човняр спинив свою посудину бiля кварталу, де жили рiзнi iновiрцi. Алi добре запам'ятав, що до садиби купця Сахла можна потрапити i по водi, i з ремiсничого кварталу, перейшовши по чотирьох мостах.

Потiм човен помчав до Зеленого базару.