Таємниця одного дiаманта

– Я мусульманин. Менi пiсля кровi треба очищатись!

– Скiльки ви вбиваєте людей, а кровi боїтесь! – ледь не кричала негритяночка, а сама все струшувала сковороду з млинцем, щоб вiн не пригорiв.– Ну почекай трохи – ось цей оладок лишень з'їм i все зроблю… Ну почекай! – Вона заплакала.

Тодi Алi махнув рукою i пiшов чекати її бiля хворої Айшi…

Перед самiсiньким сходом сонця, перед молитвою, весела компанiя вивалилася iз занедбаного будинку-палацу.

Алi виглядав у еркер i бачив, як на свист стражника з-за рогу каналу випливли два великi човни, а в них люди нiчної стражi. До одного сiв начальник стражi, до другого – купцi з дiвками.

Була повна вода, i хвилi плюскали пiнистими бризками аж до верха паль.

Мосулець стояв на самiсiнькiм краєчку греблi i махав рукою вiдпливаючим гостям.

Алi був бiля господинi, коли всередину зайшов мосулець.

– Слухай уважно – неси нагору жаровню, сковороду, мiдний кухоль, ступку i глек води. Та швидко!

Без жодної похибки i зупинки виконав Алi наказ господаря.

Мосулець кинув з трiскотом жменю якихось зелено-оливкових зернин у ступку i зачав розбивати їх товкачем.

– Мiй господине! Давай я все добре зроблю! – вихопився Алi.

– Не заважай! Iди вниз – доглянь, чи все гаразд, потiм прийдеш.

Та хлопець не спустився зразу до Айшi й рабинi, а завернув у кiмнату з еркером. Притисся до мiцних грат, зроблених з дубових брускiв.

Просто пiд баштою еркера коливався на припливнiй хвилi човен. У човнi було двоє: якийсь рибалочка i чоловiк з пов'язкою на обличчi, загорнутий у широкий плащ.

Десь з-за обрiю пробилися променi сонця, заспiвали на мiнаретах темнi муедзини.

А чоловiк у плащi й не чув заклику до молитви, а показував, як музика жбурнула перстень i де вiн нiбито занурився у воду.

I тодi Алi впiзнав у ньому стражника.

Спостерiг – стражник помиляється – нiкчемнi сили дiвчини ввели його в оману – показував рибалцi набагато ближче до берега, нiж вона кинула той царський дарунок.

Рибалка роздягся i пiрнув у вируючу воду.

Пiд водою вiн так затримався, що тюрок (а стражниками, як i скрiзь по халiфату, буди або тюрки, або курди) почав непокоїтись i все заглядати у воду.

Алi подумки засмiявся – такi всi скаженi, тiльки б i лили людську кров, а вода їх лякає!

Випiрнув рибалка без персня.

I вдруге так само.

I втретє без нiчого.

I ще багато разiв.

Алi бачив, що рибалка не там шукає, але вiн був не такий дурний, щоб пояснити цьому рiзниковi про його помилку. Пiсля срамної п'яної ночi в Алi не лишилось i крихти поваги до стражника. Шкода тiльки зусиль рибалки. Та й рибалка хлопцевi не сподобався – пiрнає незграбно, вiддихувавсь якось безладно, невмiло.

Зрештою хлопець згадав, що хазяїн Абу Амар наказав йому все оглянути внизу i пiднятись до покоїв. Внизу нiчого не змiнилось – Айша лежала без пам'ятi, а негритяночка все ще пекла тоненькi пшонянi млинцi.

Коди Алi пiднявся до помешкання мосульця, то його чутливi нiздрi вразив дивний i таємничий запах смаженого зерня. Пахло наче i жирним, i гiрким, чимось таким, що водночас заспокоює i бадьорить, що одним тiльки запахом пiдiймає пiдупалi сиди, вiдганяє втому…