Таємниця одного дiаманта

Кружляла пташка над вiтрильником i сiла стомлено на вершок реї перепочити. Чи є ще сили у коханої не складати крил чекання i чи не спустилася вона на чужий корабель?! Чи є ще сили у коханої не скласти крил, чекати його повернення з далеких країв, чи не зморила ще втома крил її терпеливої любовi?..

Матроси, вантажники i рибалки кричали з греблi, деякi навiть плакали, деякi, пiднявши над головою руки, ляскали в долонi i пританцьовували… I човняр так пiдпав пiд чари пiснi, що господинi Айшi довелося його смикнути добре за одяг. Тiльки тодi вiн схаменувся i швидко направив човна в бiчний канал.

Музика повела iншу мелодiю на аль-утi, а розпалена спiвачка, розкривши вуста, важко дихала, прихилила повiки, i її пальцi, вмащенi хною, рухались, нiби це вона торсала голосистi струни.

До малого багдадця повернулась здатнiсть щось думати, i вiн з жахом спитав себе, чи не хворий вiн? Адже його тiло схопила незвична млость i в головi був наче легкий туман. Човен спинився пiд вузьким пiдходом бiля високої стiни. Човняр допомiг вилiзти жiнкам, потiм виставив на палi важку корзину з пригощенням.

Господиня Айша довго перераховувала дрiбнi монети в жменi, доки, зрештою, не вiддала перевiзнику. Вiн теж не поспiшав розпрощатись, а перерахував дрiбнi, майже стертi монети i сплюнув.

– Бодай на тобi не було благословення Аллаха i на твоїх дiтях! Скупердяйка чортова! Дякуй дiвчатам – вони ублажили пiснею душу мою – не хочу нi з ким зараз сваритись…

Айша тим часом поспiшила вхопити ручку важкої корзини, Алi за другу, i потягли до невеличкої хвiртки в цеглянiй стiнi. Айша швиденько видобула з глибини свого одягу ключа i вiдiмкнула грубi дверi. Поки вони корзину затягували, поки заходили дiвчата, а господиня Айша замикала дверi хвiртки, що скорiше скидалась на стулки фортечної брами, Алi встиг роздивитись подвiр'я. I йому стало страшно – посеред двору пiд засохлою пальмою лежав на боцi здоровенний морський човен – справжнiй корабель. Линви – зав'язки обшивки поперетлiвали – гнутi дошки де-де повiдпадали жовтою шкаралущею на землю i човен свiтив крутими шпангоутами крiзь дiрки, немов загниваюча риба на прибережнiй рiнi. Купою валялись коров'ячi та кiнськi черепи, буйволячi роги, верблюжi кiстки, старi сiдла й корзини, з яких визирали шматки рiзного дрантя. Пiд стiною зачиненої, нежилої будiвлi здоровенна гора шматкiв деревини рiзної породи та якостi. Були там також купи битого череп'я i великi корзини, заповненi фiнiковими кiсточками.

Звивистою стежкою через велике, геть захаращене подвiр'я Айша повела всiх до триповерхового старого будинку.

I тiльки коли пiдiйшли до важких рiзьблених дверей червоного дерева, Алi второпав, що це ж той самий будинок, до якого вiн сьогоднi с iншої вулицi вперше вступив.

У кiмнатi з одними глеками Айша витягла з корзини квiтки i загадала дiвчатам сплести з них вiнки.