Таємниця одного дiаманта

Вiн простяг чашу iз залишками темно-зеленого питва.

Алi зробив кiлька ковткiв гарячого варива, а далi була темно-зелена гуща товчених зерен. З незвички обпекло стравохiд i гаряче розлилося в шлунку. На язику терпко гiрчило i було навiть бридко…

Та коли пiд мурами складiв поспiшав до початку кварталу, вiдчув – до нього повертається бадьорiсть i веселий настрiй. Наче й не було божевiльної ночi! У головi не крутилось, як вiд вина, i рухи були зграбнi й упевненi.

Спiвали, тягли молитви муедзини на гостроверхих мiнаретах.

Господар вiдплив, ще раз наказавши покликати лiкаря для Айшi.

Тiльки-но човен завернув за рiг кварталу, як Алi швидко спустився з хiдника i примостився на палi. Миттю розiбрався i склав свої одежини на другу палю.

Примiрявся i кинув шматочок свинцю туди, куди ще в сутiнках Кадарiя жбурнула перстень з лалом.

Приплив наче скiнчився, i вода в каналi заспокоїлась. Бруд i каламуть опадали на дно.

Хлопчина ще з вiкна еркера добре примiрився, де йому пiрнати. Вибрав собi i добре запам'ятав вказiвники – на каналi з того боку три свiжi палi, а на цьому боцi – дверi будинку Айшi.

Без жодного плюскоту слизнув у воду та швидко й тихо поплив на потрiбне мiсце.

Зупинився наче в потрiбнiм мiсцi, перекрутився у водi, обдивився будинки Айшi та мiняйла Рустема – чи не пiдглядає за ним хто? I йому здалось, наче за густою решiткою еркера блиснули очi. Може, це Джарiя пiдглядає?.. Проте як вiн не вдивлявся пильно, бiльше нiяких ознак людини за решiткою не примiтив.

Ще трохи почекавши i все розглядаючись на всi боки – чи нема де кого? – швидко занурився пiд воду.

Коли хлопець наблизився до дна, вiдчув – його зносить придонна течiя. На всяк випадок пошарудiв пальцями по купах смiття, що скупчилося на днi каналу. Нi шматка свинцю, анi персня не знайшов. Випiрнув i побачив, що його знесло лiворуч. Вiдплив праворуч i пiрнув з надiєю, що течiя пронесе його над потрiбним мiсцем.

Хоч намул i спав, проте у водi ще були сутiнки. I коли його почало зносити втретє лiворуч, раптом у густiй зелено-жовтiй каламутi спалахнув жовтий – промiнь i зразу ж загас. Алi випiрнув, добре вiддихався i спустився якомога обережнiше i швидше. Вiн дуже поспiшав, бо повiтря тягло його нагору, у скронях коливався тонкий дзвiн i ось-ось хотiлося хапонути повiтря.

Вiн затримався над купкою череп'я i почав швидко-швидко перебирати уламки, скалки. Ось i винагорода – в денцi глечика пальцi намацали шматочок свинцю. Значить, перстень десь зовсiм поруч.

Хотiлося хапонути на повнi груди повiтря. Дзвiн у вухах став нестримний. Та хлопець знав – зараз i тiльки цiєї митi вiн повинен шукати i знайти перстень з лалом! Доказ цьому – шматочок свинцю! Золото десь поруч, зовсiм поряд! При другому зануреннi хто зна, чи пощастить потрапити точнiсiнько в це мiсце! Вiн поволi почав вести рукою по колу, все ширше й ширше роблячи круги… I ось пальцi слизнули по твердiй опуклостi лала. Наче вишенька, опуклiсть багряного лалу. Алi затис здобич правицею i з усiх сил поспiшив на поверхню. У хлопця вистачило тями, щоб не роздивлятися перстень i не милуватись ним при яскравому свiтлi.