А листя падають...

Ти втікала, я біг за тобою, А навколо гуляла весна, Що я, навіть, і не помітив Як і зрілість до мене прийшла. Ну а ти посміхалась все більше, Мов ромашка в садку польова, І хоч я не торкнувсь твого тіла, Але знав, що ти будеш моя. І якщо сказать чесно й відверто: /Хоч тоді я ще цього й не знав/, Що, якби я тебе не зустрів був - То й поетом ніколи б не став. 14.8.1967 р. ЛІЛЕЯ Як глянув на тебе то, ніби, до мене Весь світ поклонився чолом, Запахло волошками, Веснами, грозами І в серце ввірвавсь бурелом. А ти ніби лілія В нас на ставочку - Світленька, лагідна, вся, як - весна. Скільки шукав я тебе - не знаходив, І ось, як не дивно - сама ти прийшла. 30.10.1965 р. РОЗДУМИ ПІД ЗОРЯМИ Дощик над полями Моросить зірками, Хтось очима небо Косить вечорами. Бо як вийду в поле Під вербою стану, Доле моя, доле, І куди не гляну - Скрізь уже покоси І стерня колюча, І невже пройшла вже Молодість палюча? І невже ніколи Більше не вернеться, І з тобою стрітись Вже не доведеться? Заспівали тихо Десь в селі дівчата, З квочкою щебечуть У дворі курчата. І ніколи квочка Вже курчам не стане, А тому і юність В пам'яті не в'яне. 20.5.1961 р. ЗАКУВАЛА ЗОЗУЛЯ Закувала рано у садку зозуля, Як живеш, як маєш, ти моя Світуля? Чи в садку ще й досі тьохка соловейко Як ідеш додому з гаю ти пізненько? Хто, скажи, запалює в ту хвилину свічки, Як ідеш із Місяцем з гаю ти від річки? Закувала рано у садку зозуля, Ну а я, кохана, жду тебе я, жду я. с МІСТЕЧКО 2.5.1961 р. В ДІБРОВІ Чуєте, в діброві вітри гомонять, З ким тебе, дівчино, можна порівнять? - З лагідним і теплим вітерцем серпневим, З зіронькою в небі, чи з садком вишневим? Може з літнім Сонцем, що раненько сходить, Чи з тією кізкою, що по лузі бродить, Може з перепілкою, що співає в полі, Чи в садку з берізкою, що благає волі? Як дивлюсь на тебе - музика ввижається... Чуєте, в діброві гомонять вітри? То моє так серце вечорами б'ється, З ким тебе, дівчино, порівнять, скажи? Будь я композитором! - отаку як є ти Я б поклав на музику всю тебе без змін, Був би я художником - ти була б Оленкою, Тільки вже б не мила ноги до колін. Все що в світі бачив чарівне і миле, Все воно, все разом то, кохана, ти. Ну, скажіть бо люди! Хай нам скаже небо, Де таку ще можна зіроньку знайти!? Як зоря далека і близька, як мрія. Тут була і зникла, як торішній лід. Як приходить вечір - спати не лягаю, Та ніяк не можу розшукать твій слід. Де ця невидимка і чому втікає Як під ранок з неба ясний Оріон? А вже над горою Місяць догоряє І в мою хатинку залітає сон. 29.1.1965 р. ЗАКОХАНИЙ І НІЧ Чи прийдеш ти, чи ні - не знаю, Але я жду, я дожидаю. Уже за північ, спать лягають, А очі ні - вони шукають Тебе в нічній далечині. Проте, ніхто не йде. Ні, ні! А тільки б'є будильник хвилі, Та ноги відміряють милі. І так туди, і так сюди - Хоч ти іди, чи хоч сиди. Ніде ні кого не зустрінеш, Хіба що тінь свою обнімеш, І так всі ночі, і всі дні. А ніч прийде - тебе в ві сні Знов обнімаю і цілую. І, навіть, голос твій я чую. Мій дім завжди тебе чекає, А вже над містом день палає. 8.8.1961 р. КОЛИ ЗАКИПАЄ КРОВ Знаю я, що так буває часом, Що порою хочеться кричать, Як до вас нема нікому діла, І не знаєш, де себе дівать? Як ідеш по вулиці й благаєш Першій, що зустрінеться - візьми!... Все віддам! - що тільки забажаєш, Тільки зупинись й поговори. Як в душі така бува хвилина, Що, здається, вся душа горить, Що й змію у гості запросив би - Якби та уміла говорить. Як в душі така порою криза - Що, здається, піснею весь світ, Що душа, як посох на все небо І не знаєш, де те все подіть? А літа проходять, ніби, тіні. І тобі - ні здрастуй, ні бувай. А Дніпро як плив - пливе й понині, Від одного гаю в інший гай..