А листя падають...

Ось сторчить необрубана проза, Там корчів, ніби, хтось навтикав; А там просто - сирий, ніби, осінь, Хоч за хмари хапайся бери! Ніби, він і в костюмі - та босий, Хоч заказуй мерщій постоли. Може тут постоли, як хрін в просі... Хай відчують і горе, й біду, Хай ще трохи побігають босі, Поки гроші на буци знайду. Може викинуть їх і не злитись, І ніколи вже їх не писать, Або в церкву піти помолитись, Й панахиду по них заказать? 15.7.1969 р. ПТАШЕЧКА - ЩЕБЕТАЛОЧКА Донечці Ти - моя пташечка - щебаталочка, Ти - моя радість - цілуваночка, Щоб без тебе робив, моя маківко, Щоб тебе не було, моя ластівко? Моє б серце було неримоване, А мій розум був би розчавлений. І тоді б всі закінчились радощі, Як зникають весняні пахощі. І потухло б навіки Сонечко, І не відав би ніжності зроду, Бо якби я не знав свою донечку, То ніколи б не знав свого роду. 29.10.1990 р. ОБЛАВА Не було перебудови - То були кролі й корови, А прийшла ота облава, Мов корова все злизала. Був колись в нас божий рай, Пили чачу, самограй, Зараз вже й вина не стало, Горбачову вічна слава! Міг колись, я так сказати, Дачу, дім побудувати, А сьогодні, Божа мати, Дай хоч хлів добудувати. Є у нас така держава Хоч кричи ти, хоч крутись, Якщо гривню вам добавить - Буде років сто трястись. Я уже у тому віці, Що нема коли вже жить, Та як гляну я на шефа - Так і хочеться вліпить. Обійняти й розчавити Як живого слимака, Скільки ж можна кров вже пити Із простого мужика? Хай мене боронить Бог - Від багатих, як від блох, Краще зразу помирати, Як кредит в багатих брати. 24.4.1997 р. КОТЯЧІ МОЛЕБНІ Пану Лужкову Ніби стовп телеграфний Душа аж тремтить, В такому напруженні нерви, Що ними якби по лужкових вліпить - То, певно, б воскресли і мертві. Де сили, скажіть, ми беремо мовчать, А ще сміємось, що слабенькі? Та скільки ж цим виродкам можна мовчать За ті їх котячі молебні? Їм мало Молдови, Курилів, Чечні - Так їм ще давай й Севастополь! А хрена ти часом не хочеш, 'браток', А разом з ним ще й Сімферополь? 19.1.1997 р. ПАНИ І КАЙДАНИ Ну й апетит в партократів! - Все б загребли, щоб могли, Як взяти не можуть за груди - В потилицю мітять вони. А щоб їх ще більше боялись - То, ніби горох - сіють страх, Щоб спокію вічно не знали Й втікали від них, як собак. Бо в час, коли люди всі плачуть - В той час всі радіють пани, Що, врешті, змогли застрахати Й одіти рабів в кайдани. А народ сивухи вип'є, Десь...стрибне в якесь лайно... І йому ніщо не треба - Крім вина і доміно. Над дорогою вербички Обливаються слізьми, Та коли ж ми вже проснемось І покажем їм, хто ми?! 19.6.1990 р. КРОВАВІ ЛИСТОЧКИ Як прийшла весна в діброви В жовтому жупані, Просить донечка матусю, Щоб нарвать тюльпанів. Не ходи ти в ліс, дитино, Він кров'ю залитий, Бо у ньому в тридцять третім - Твій дідусь там вбитий. Не ходи ти в ліс, дитино, Бо то не тюльпани, То твого дідуся й батька Червоніють рани. А тому, коли в діброві Бачите тюльпани, Так і знайте, то не квіти, То - кроваві рани. То ж коли весна приходить Там, де ті горбочки, Із них й досі ще сочиться Кров через листочки. 8.2.1991 р. ПРО ВЧИТЕЛЯ Заспокойся, друже-брате, Не годиться нам кричать, Скоро будем в комбінаті І днювать, і ночувать. Ну а щоб не спав в суботу /Наша зауч, щоб ти ріс!/- Стільки дасть тобі роботи, Що не витримає й міст. То журнал, то поурочні, Тематичний план, конспект, Будеш бігать в Главк, до учнів, Розроблять якийсь проект. Семінари і педради, Тих стрічай, тих провожай, Соцекран, весь рік дебати То про пекло, то про рай. Розлучайсь мерщій з сім'єю, Поки ще живий, братан, Або вже приводь дружину В УВК й замов диван.