А листя падають...

ПОЛЕ Ой, як вийду я ранком на поле І подивлюсь як шумують поля, Поле моє! Життєрадісне поле, Ти ніби казка моя чарівна. Стану я тут, де жита грають хвильками Й сам я неначе не свій, Як мені хороше тут під тополями - В ніжній красі весняній. Хочеться враз свої груди юначії Китом морським підійнять, І салдафонів, що з бомбами граються Подихом в пил розім'ять. Щоб пам'ятали й не забували - Поле для того, щоб жить! А не для того, щоб нас убивали, Й нашою кров'ю це поле кропить. Ой, як вийду я ранком на поле І подивлюсь як гуляє весна, Поле моє, життєрадісне поле, Ти ніби пісня моя чарівна.. 20.10.1953 р. СТОЮ НАД ВСЕСВІТОМ Хвиля життя приходить і уходить, За нею інша набіга, І так усі мільярди років Із небуття у небуття. Треба ж було Творцю на небі Установить таке реле, Що кожен рік міняє зими І осінь, що дощами льє. А я стою над цим всім світом Десь в невідомім пункті 'А'. Й вдивляюсь в невідомі далі Й шукаю відповідь, хто я? Певно, у цім незнанім світі - Де ні початку, ні кінця, Нічого я не розумію, Звідки прийшла душа моя? Звідки прийшла, куди полине - Коли промчать літа мої, Невже і справді світ безмежний? - Це не вкладається в мені. І як могло з'явитись слово, Як ще і людства не було? Як слово це було з нічого, То хто ж придумать міг його? І звідки те їх розмаїття, Звідки ті мінуси й плюси? Звідки вони? Мовчать століття. Одні загадки та ікси. Чому таке їх розмаїття І стільки в світі різних мов, А може їх, простіть за дерзість, Не Бог придумав а - любов? Нащо Йому, пробачте люди, Знать було в світі стільки мов, Як не було з ким говорити І світ не відав про любов? 20.8.2001 р. РОЗМОВЛЯЮ З КОСМОСОМ В голові, ніби, в морі - прибій, Що от-от, як фугас розірветься. Скільки задумів, мрій і надій, І не знаю, де все це береться? А думки прибувають, летять, Мов метелики втягнуті грою, Що не знаєш, що з ними робить, І немає від дум тих відбою. Ніби з Космосом я на зв'язку, Й хтось ввімкнув у мій мозок комп'ютер, Щоб ту мудрість з їх вуст записав І її передав я всю людям. 6.6.2005 р. МОЯ ГОРДІСТЬ Я не женусь за славою поета, Бо слави в мене й так хоч відбавляй. І хоч сьогодні вже не та Планета, І вже не той, що був раніше край, Але за честь, за віру, і за волю Я прославляв і буду прославлять, Бо я одну з народом маю долю, І це уже від мене не віднять. Слава моя на кожному масиві, В будинках тих - які побудував. І я горжусь собою і щасливий, Що все тепло, що мав - я людям передав. 18.10. 1968 р. ЩОБ ЛЮДИ РАДІЛИ Це вже не той Ірпінь, що був, Де ми колись гриби збирали, Де ми ганяли голубів, І на дівчаток поглядали. Сьогодні тут кругом асфальт, Будинки - красені, як стріли. Що замість нас, мов, стали в ряд, Щоб наші правнуки раділи. 11.9.2006 р. Я ВАС ЛЮБЛЮ, ЛЮДИ! Манить музика в молодість змістом. Іду, зачепившись очима за ніжність. Ніби наречене моє місто. А над містом панує - Вічність. Люди! Я люблю вас, чуєте? Серце моє з музики - чисте. Тільки ви мене зачаруєте! А на землю падає листя, Ніби біль з мого серця. Люди! Я люблю вас, чуєте, То ж навіщо ще й далі чаруєте? 1.10.1969 р. БЛАЖЕННА МИТЬ Душа шукає і вирує, Душа шукає і кричить, Можливо хтось її почує І принесе блаженну мить! Бо так вона благає щастя, Що всіх, при всіх би обійняв, Зірвав би всі волошки в житі І їх закоханим роздав. 15.9.1969 р. КАБЛУЧКИ Стань, дівчино, зупинися, Дай, на тебе подивлюсь! І до тебе, як троянди - Хоч злегенька доторкнусь. Зупинись, поглянь на небо, Де таке ти ще знайдеш? Може все - таки до мене