А листя падають...
- Автор: Кудрицкий Валентин Олександрович
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Профі
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «А листя падають...». Краткое содержание книги:
ДУША НАПОВНЕНА ПОЕЗІЄЮ
Переді мною перша поетична книжка Валентина Кудрицького, якій він дав назву А листя падають. Таку назву він пояснює тим, що має солідний вік, і ця збірка стала його своєрідним творчим звітом перед самим собою /в першу чергу/ і перед читачем.
Народився автор на Житомирщині серед мальовничої природи, яка надихнула його /як і його землячку -/Лесю Українку/ на поетичний лад, глибоко зачепивши ще в юності струни душі.
Тому більшість його поезій присвячені найкращим людським почуттям /і в першу чергу/ любові до найсвятішого на світі - до Жінки.
Струни його серця дзвенять таким ліризмом, глибиною щирості і правди. Манера його письма наближається до пісенно - народної творчості, а тому його поезія самобутня, без нашарувань впливу ззовні. Хоча в деяких інколи чути знайомі інтонації, зустрічаються вже знайдені поетичні образи.Але це лише збагачує його твори, не перекриваючи його світосприйняття.
Поряд із ліричними творами автор пише гумористичні і сатиричні, в яких гостро відгукується на проблеми сьогодення. Серед них - байки, частівки, сатиричні куплети. І в них він яскраво демонструє майстерне володіння словом. Дістається в його гуморесках бюрократам, хапугам, ледарям і новоспеченим олігархам і всіляким прой дисвітам. В цій збірці є твори і з елементами еротики. Але автор в них не переступає межу дозволеного, дотримуючись моральних канонів. Історія багата на імена поетів, які не обійшли і цю грань творчості.
А тепер читачеві хочу сказати, що автор не професійний поет. Свого часу він закінчив будівельний технікум і все життя працював на будовах України, Сибіру. І часто після праці біля багаття читав свої вірші товаришам, які називали його наш поет.
Життєвий досвід, зустрічі з поетами Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою, Сільвою Капутікян, Знайомство з Василем Симоненко, Станіславом Жуковським, Миколою Сингаївським та багатьма іншими допомогли йому сформувати власне світобачення, свою манеру письма, свій образний стиль. І хоча автор дав збірці назву з осінніми інтонаціями, душа його, як в юності молода, і струни серця знову чекають в образі дівчини красуню - весну. Хочеться побажати читачеві самому переконатись в щирості цих слів.
Заслужений діяч мистецтв України МИКОЛА МАЛІЧЕНКО
Переді мною перша поетична книжка Валентина Кудрицького, якій він дав назву А листя падають. Таку назву він пояснює тим, що має солідний вік, і ця збірка стала його своєрідним творчим звітом перед самим собою /в першу чергу/ і перед читачем.
Народився автор на Житомирщині серед мальовничої природи, яка надихнула його /як і його землячку -/Лесю Українку/ на поетичний лад, глибоко зачепивши ще в юності струни душі.
Тому більшість його поезій присвячені найкращим людським почуттям /і в першу чергу/ любові до найсвятішого на світі - до Жінки.
Струни його серця дзвенять таким ліризмом, глибиною щирості і правди. Манера його письма наближається до пісенно - народної творчості, а тому його поезія самобутня, без нашарувань впливу ззовні. Хоча в деяких інколи чути знайомі інтонації, зустрічаються вже знайдені поетичні образи.Але це лише збагачує його твори, не перекриваючи його світосприйняття.
Поряд із ліричними творами автор пише гумористичні і сатиричні, в яких гостро відгукується на проблеми сьогодення. Серед них - байки, частівки, сатиричні куплети. І в них він яскраво демонструє майстерне володіння словом. Дістається в його гуморесках бюрократам, хапугам, ледарям і новоспеченим олігархам і всіляким прой дисвітам. В цій збірці є твори і з елементами еротики. Але автор в них не переступає межу дозволеного, дотримуючись моральних канонів. Історія багата на імена поетів, які не обійшли і цю грань творчості.
А тепер читачеві хочу сказати, що автор не професійний поет. Свого часу він закінчив будівельний технікум і все життя працював на будовах України, Сибіру. І часто після праці біля багаття читав свої вірші товаришам, які називали його наш поет.
Життєвий досвід, зустрічі з поетами Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою, Сільвою Капутікян, Знайомство з Василем Симоненко, Станіславом Жуковським, Миколою Сингаївським та багатьма іншими допомогли йому сформувати власне світобачення, свою манеру письма, свій образний стиль. І хоча автор дав збірці назву з осінніми інтонаціями, душа його, як в юності молода, і струни серця знову чекають в образі дівчини красуню - весну. Хочеться побажати читачеві самому переконатись в щирості цих слів.
Заслужений діяч мистецтв України МИКОЛА МАЛІЧЕНКО
Перейти на страницу:
Як ми за селом під вербою
Кружляли під зорями вальс.
Як ти ледве-ледве на вухо,
Приблизивши ніжне чоло,
Шептала: не треба, не треба...
Не треба - щоб знало село.
Лежить на столі в мене фото,
Дивлюсь я на нього - вона
Ота, що завжди, ніби пісня,
Ота, що завжди, як весна.
14.10.1962 р.
КАЗКА В ЛОБОДІ
Можливо, це фото на ганку
Тобі нагадає той час,
Як ми під вербою до ранку
Кружляли під зорями вальс.
Можливо воно нагадає,
Як ми ще були молоді,
Як все - на що глянеш - співало,
І всьому раділи тоді.
Тоді моє серце очима
З'їдало тебе і твій стан,
І ти поглядала на мене
Як я перший раз на фонтан.
А зараз лежить твоє фото
Ось тут: на письмовім столі.
-Порви! - мені кажуть сусіди.
-Навіщо?- запитую в їх.
Нехай воно краще розкаже
Нам всім про літа молоді,
Як вірили ми ще у казки
Й душею були, як святі.
14.10.1962 р.
ТРИ ВЕРБИ
Під горою озеро,
Де гудуть вітри,
Три верби до озера
Підійшли з гори.
І під теплим сонечком,
Де віки мовчать -
Цілий день, мов кішечки
З вітром муркотять.
17.7.1984 р.
РЯТІВНИК
Спать не охота цеї ночі,
Думки по полю поповзли,
Згадав чомусь твої я очі,
Що синім небом проросли.
Згадав і думаю про роки,
Чи це пройшла вже юнь, чи ні?
Уже й про діток думать треба,
Але нема де жить мені.
Отож, хожу і байдикую
Сьогодні тут а завтра там,
Як Вася Шкляр жінок рятую...
Й де заночую - там і храм.
23.2.1961 р.
ЗАВІТНІ МРІЇ
Про любов пишуть всі
Та не все описали,
Й ще писатимуть всі про ті мрії.
Бо всі ті, хто кохав -
Чарів стільки взнавав,
Що ставав він і сам чародієм.
Бо любов, як весна -
Незрівнянна вона.
Хай хто скаже нам, звідки та сила?
І хто скаже мені,
Чом як стріну любов
То завжди вона ніжна, як мила.
26.6.1971 р.
ЗАЧАРУЙ МЕНЕ...
Дай мені краси своєї,
Жару серця дай,
Дай мені чого нікому
Не давала... дай!
Дай мені очей тривоги,
Пропусти в свій рай,
Подивись, як в нашім полі
Розкошує май.
Зачаруй мене, русалко,
Чи залоскочи,
Та не дай з журби померти,
Тільки не мовчи.
Подаруй мені як можеш -
Всього лише мить,
Тільки так, щоб тею миттю
Все життя міг жить.
Наділи, напий коханням,
В кров налий вина,
Щоб душа вогнями грала,
Як в садку весна.
Дай мені краси своєї,
Жару серця дай,
Дай мені чого нікому
Не давала. Дай!
25.2.1975 р.
ЯКЩО ДІВЧИНА ПОСМІХНУЛАСЬ
Якщо дівчина посміхнулась -
Значить в душі її весна,
Значить дитинство промайнуло,
Значить закохана вона.
Значить зустрів її вже Місяць
І там, де річенька тече,
Зірвав калиноньку у лузі
Й натер тій дівчині лице.
Аби вона вогнем палала
І як калинонька цвіла,
І вічно хлопців чарувала,
Усіх із нашого села.
23.2.1966 р.
НАОДИНЦІ З ДОЛЕЮ
Доле моя, доле,
З тисячі іксів,
Може тебе в полі
Місяць перестрів?
Посріблив волосся
І припудрив ніс,
І повів стежиною
В кучерявий ліс.
Заглядав у вічі він,
Ніби все питав:
-Хто ж тобі ці губоньки
І це личко дав?
І сказала доля
Тихо над Дніпром:
-Пролітали зорі
Над моїм вікном,
І коли заснула я -
То в солодкім сні
Впали ті рум'янами
На лице мені.
1.9.1978 р.
КОРОНА З ОРІОНА
До окації підсів
Лагідний бузочок,
І говорить їй: -пішли,
Миленька, в садочок.
Ти одягнешся в фату,
Я - в кафтан червоний
І гайнемо погулять
На весільних конях.
Гей ви коні! - з ніздрів жар,
Від копит жаринки,
Підніміть нас вище хмар,
Де з зірок сріблинки.
Хочу, щоб мою мадам
Ніжила корона,
Гей, ви коникі мої,
Мчіть до Оріона!
15.8.1981 р.
НЕ ВИНІТЬ ВИ БЕРІЗ!
Не виніть ви беріз
Як шепочеться ліс,
Не виніть ви беріз -
Що люблю їх до сліз.
Сивий іній упав -
Перейти на страницу: