А листя падають...
- Автор: Кудрицкий Валентин Олександрович
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Профі
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «А листя падають...». Краткое содержание книги:
ДУША НАПОВНЕНА ПОЕЗІЄЮ
Переді мною перша поетична книжка Валентина Кудрицького, якій він дав назву А листя падають. Таку назву він пояснює тим, що має солідний вік, і ця збірка стала його своєрідним творчим звітом перед самим собою /в першу чергу/ і перед читачем.
Народився автор на Житомирщині серед мальовничої природи, яка надихнула його /як і його землячку -/Лесю Українку/ на поетичний лад, глибоко зачепивши ще в юності струни душі.
Тому більшість його поезій присвячені найкращим людським почуттям /і в першу чергу/ любові до найсвятішого на світі - до Жінки.
Струни його серця дзвенять таким ліризмом, глибиною щирості і правди. Манера його письма наближається до пісенно - народної творчості, а тому його поезія самобутня, без нашарувань впливу ззовні. Хоча в деяких інколи чути знайомі інтонації, зустрічаються вже знайдені поетичні образи.Але це лише збагачує його твори, не перекриваючи його світосприйняття.
Поряд із ліричними творами автор пише гумористичні і сатиричні, в яких гостро відгукується на проблеми сьогодення. Серед них - байки, частівки, сатиричні куплети. І в них він яскраво демонструє майстерне володіння словом. Дістається в його гуморесках бюрократам, хапугам, ледарям і новоспеченим олігархам і всіляким прой дисвітам. В цій збірці є твори і з елементами еротики. Але автор в них не переступає межу дозволеного, дотримуючись моральних канонів. Історія багата на імена поетів, які не обійшли і цю грань творчості.
А тепер читачеві хочу сказати, що автор не професійний поет. Свого часу він закінчив будівельний технікум і все життя працював на будовах України, Сибіру. І часто після праці біля багаття читав свої вірші товаришам, які називали його наш поет.
Життєвий досвід, зустрічі з поетами Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою, Сільвою Капутікян, Знайомство з Василем Симоненко, Станіславом Жуковським, Миколою Сингаївським та багатьма іншими допомогли йому сформувати власне світобачення, свою манеру письма, свій образний стиль. І хоча автор дав збірці назву з осінніми інтонаціями, душа його, як в юності молода, і струни серця знову чекають в образі дівчини красуню - весну. Хочеться побажати читачеві самому переконатись в щирості цих слів.
Заслужений діяч мистецтв України МИКОЛА МАЛІЧЕНКО
Переді мною перша поетична книжка Валентина Кудрицького, якій він дав назву А листя падають. Таку назву він пояснює тим, що має солідний вік, і ця збірка стала його своєрідним творчим звітом перед самим собою /в першу чергу/ і перед читачем.
Народився автор на Житомирщині серед мальовничої природи, яка надихнула його /як і його землячку -/Лесю Українку/ на поетичний лад, глибоко зачепивши ще в юності струни душі.
Тому більшість його поезій присвячені найкращим людським почуттям /і в першу чергу/ любові до найсвятішого на світі - до Жінки.
Струни його серця дзвенять таким ліризмом, глибиною щирості і правди. Манера його письма наближається до пісенно - народної творчості, а тому його поезія самобутня, без нашарувань впливу ззовні. Хоча в деяких інколи чути знайомі інтонації, зустрічаються вже знайдені поетичні образи.Але це лише збагачує його твори, не перекриваючи його світосприйняття.
Поряд із ліричними творами автор пише гумористичні і сатиричні, в яких гостро відгукується на проблеми сьогодення. Серед них - байки, частівки, сатиричні куплети. І в них він яскраво демонструє майстерне володіння словом. Дістається в його гуморесках бюрократам, хапугам, ледарям і новоспеченим олігархам і всіляким прой дисвітам. В цій збірці є твори і з елементами еротики. Але автор в них не переступає межу дозволеного, дотримуючись моральних канонів. Історія багата на імена поетів, які не обійшли і цю грань творчості.
А тепер читачеві хочу сказати, що автор не професійний поет. Свого часу він закінчив будівельний технікум і все життя працював на будовах України, Сибіру. І часто після праці біля багаття читав свої вірші товаришам, які називали його наш поет.
Життєвий досвід, зустрічі з поетами Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою, Сільвою Капутікян, Знайомство з Василем Симоненко, Станіславом Жуковським, Миколою Сингаївським та багатьма іншими допомогли йому сформувати власне світобачення, свою манеру письма, свій образний стиль. І хоча автор дав збірці назву з осінніми інтонаціями, душа його, як в юності молода, і струни серця знову чекають в образі дівчини красуню - весну. Хочеться побажати читачеві самому переконатись в щирості цих слів.
Заслужений діяч мистецтв України МИКОЛА МАЛІЧЕНКО
Перейти на страницу:
21.9.1967 р.
ХТО ПЕРШИЙ ПРИЙДЕ
Ну що про сором говорить,
Коли душа вогнем горить?
В коханні сором не існує,
Хто перший прийде - той кайфує.
10.10.1992 р.
Я ДО ТЕБЕ ПРИЙДУ
Я до тебе прийду як засвітяться зорі,
Як в садку твого щастя заграє любов;
І зашепчуть в степу при дорозі тополі,
І почується шепіт веселих дібров.
Я до тебе прийду як світи заблукають,
Як із теплих країн прилетять журавлі,
І над нашим Дніпром солов'ї заспівають -
Отоді я до тебе й прийду, отоді.
Бо ніхто у житті ще не втік від кохання,
Якщо зміг хоч разок в нім скупнутись сповна,
Коли вирвавсь потік чарівного бажання
І душа, як баян, як на скрипці струна.
23.4.1997 р.
НАЙБІЛЬШЕ ЧУДО
Як би я хотів підслухать,
Про що ти думаєш всю ніч,
Коли навколо стільки звуків,
І небо тепле, ніби, піч?
О, як би я хотів в цю нічку
Тебе у росах покачать,
Щоб потім ти, немов, Венера
Могла все небо чарувать.
А як засвітяться вербички
І ранок вигляне з небес,
Зробить із тебе молодичку -
Найбільше чудо з всіх чудес.
13.4.1967 р.
ЛЮБЛЮ СМІЛИВИХ!
Люблю веселих і вродливих
Таких, як мамочка моя,
І мовчазних, і говорливих -
Як море, річка, як поля.
Люблю невимовно-сміливих,
Що люблять блискавки і грім!
Бо тільки з ними я щасливий,
Бо тільки з ними жвавий дім.
30.10.1997 р
КОЛИ ЦВІТУТЬ САДКИ
Коли цвітуть садки вишневі
Й всю ніч співають солов'ї,
Так це тому що хтось ще хоче
У очі глянути твої.
Як йдеш ти втомлена з роботи
Й дубок з роботи перестрів,
Так це тому що дуже-дуже
Той-хтось зустріть тебе хотів.
Коли ти дивися на небо,
А чуєш шепіт із дібров,
Так це тому що хтось гукає
Щоб принесла свою любов.
13.4.1981 р.
ВОГНЕННІ ЯБЛУКА
Скоро осінь прийде в поле
З повним решетом води,
Квіти в полі всі прополе,
Небо зорями проколе
І тоді тепла не жди.
І піде гулять по селах,
Заглядаючи в садки,
Звідки яблука веселі,
Майже з кожної оселі -
Будуть вас вогнем пекти.
23.7.1984 р.
ЧОМУ КРУЖЛЯЮТЬ ЧАЙКИ?
Миготять над полем
Сніжно-білі зорі,
І про що шепочуть
Ті в нічнім просторі?
Може ті нашіптують
Хлопцям щоб не спали,
І як зійде Місяць -
То дівчат кохали?
Плескає весельце
Об сріблясті хвилі,
Стогнуть зовсім близько
Чайки білокрилі.
І чому ті чайки
Спокію не мають,
А як день приходить -
То вони кружляють?
Що їх так бентежить? -
Те ніхто не знає,
Тільки чайки знають
А тому й кружляють.
Київщина, с. Плоске 1.9.1961 р.
ПРАЦЬОВИТА ОСІНЬ
Ходить з фарбами в торбині
Осінь по лісочку,
Розфарбовує берізки
І стрункі дубочки.
Ходить осінь з етюдником,
Всім підводить брови,
Пише файні вишиванки,
Золоті обнови.
Через гори, через доли,
Через перелази
Ходить осінь по садочку,
По деревах лазить.
Де пройде - там всюду свято,
Там живі гірлянди,
Й ніби сонечка з травинок
Сяють діаманти.
2.7.1984 р.
СІРИЙ ПТАХ
Наступив такий туман,
Мов попали ми в капкан,
Валить дим неначе з домни -
В поле, в ліс і в катакомби.
І, здається, по полях
Мчить великий сірий птах.
30.12.1993 р.
СКОРО ОСІНЬ
Скоро осінь. В полі, в лісі
Запалають багаття,
І кричатимуть листочки,
Як покинуте дитя.
І ніхто вже не зарадить
Тим листочкам як впадуть,
Добре, що хоч дітки ходять
І в букети їх кладуть.
17.11.1997 р.
ОСІНЬ НА ДУБОЧКУ
Всілась осінь на дубочку
Й розфарбовує листочки,
Вишиваночки мережить
І за полем пильно стежить.
Налетіла на вербичку
І смикнула за косичку,
Потім знову на дубок,
Потягала за чубок.
Так ото весь день й літає:
Там смикне, там потягає.
Там притрусить землю листям,
Ніби баришню намистом,
І гасає, ніби птах
По полях, і по лісах.
Перейти на страницу: