А листя падають...
- Автор: Кудрицкий Валентин Олександрович
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Профі
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «А листя падають...». Краткое содержание книги:
ДУША НАПОВНЕНА ПОЕЗІЄЮ
Переді мною перша поетична книжка Валентина Кудрицького, якій він дав назву А листя падають. Таку назву він пояснює тим, що має солідний вік, і ця збірка стала його своєрідним творчим звітом перед самим собою /в першу чергу/ і перед читачем.
Народився автор на Житомирщині серед мальовничої природи, яка надихнула його /як і його землячку -/Лесю Українку/ на поетичний лад, глибоко зачепивши ще в юності струни душі.
Тому більшість його поезій присвячені найкращим людським почуттям /і в першу чергу/ любові до найсвятішого на світі - до Жінки.
Струни його серця дзвенять таким ліризмом, глибиною щирості і правди. Манера його письма наближається до пісенно - народної творчості, а тому його поезія самобутня, без нашарувань впливу ззовні. Хоча в деяких інколи чути знайомі інтонації, зустрічаються вже знайдені поетичні образи.Але це лише збагачує його твори, не перекриваючи його світосприйняття.
Поряд із ліричними творами автор пише гумористичні і сатиричні, в яких гостро відгукується на проблеми сьогодення. Серед них - байки, частівки, сатиричні куплети. І в них він яскраво демонструє майстерне володіння словом. Дістається в його гуморесках бюрократам, хапугам, ледарям і новоспеченим олігархам і всіляким прой дисвітам. В цій збірці є твори і з елементами еротики. Але автор в них не переступає межу дозволеного, дотримуючись моральних канонів. Історія багата на імена поетів, які не обійшли і цю грань творчості.
А тепер читачеві хочу сказати, що автор не професійний поет. Свого часу він закінчив будівельний технікум і все життя працював на будовах України, Сибіру. І часто після праці біля багаття читав свої вірші товаришам, які називали його наш поет.
Життєвий досвід, зустрічі з поетами Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою, Сільвою Капутікян, Знайомство з Василем Симоненко, Станіславом Жуковським, Миколою Сингаївським та багатьма іншими допомогли йому сформувати власне світобачення, свою манеру письма, свій образний стиль. І хоча автор дав збірці назву з осінніми інтонаціями, душа його, як в юності молода, і струни серця знову чекають в образі дівчини красуню - весну. Хочеться побажати читачеві самому переконатись в щирості цих слів.
Заслужений діяч мистецтв України МИКОЛА МАЛІЧЕНКО
Переді мною перша поетична книжка Валентина Кудрицького, якій він дав назву А листя падають. Таку назву він пояснює тим, що має солідний вік, і ця збірка стала його своєрідним творчим звітом перед самим собою /в першу чергу/ і перед читачем.
Народився автор на Житомирщині серед мальовничої природи, яка надихнула його /як і його землячку -/Лесю Українку/ на поетичний лад, глибоко зачепивши ще в юності струни душі.
Тому більшість його поезій присвячені найкращим людським почуттям /і в першу чергу/ любові до найсвятішого на світі - до Жінки.
Струни його серця дзвенять таким ліризмом, глибиною щирості і правди. Манера його письма наближається до пісенно - народної творчості, а тому його поезія самобутня, без нашарувань впливу ззовні. Хоча в деяких інколи чути знайомі інтонації, зустрічаються вже знайдені поетичні образи.Але це лише збагачує його твори, не перекриваючи його світосприйняття.
Поряд із ліричними творами автор пише гумористичні і сатиричні, в яких гостро відгукується на проблеми сьогодення. Серед них - байки, частівки, сатиричні куплети. І в них він яскраво демонструє майстерне володіння словом. Дістається в його гуморесках бюрократам, хапугам, ледарям і новоспеченим олігархам і всіляким прой дисвітам. В цій збірці є твори і з елементами еротики. Але автор в них не переступає межу дозволеного, дотримуючись моральних канонів. Історія багата на імена поетів, які не обійшли і цю грань творчості.
А тепер читачеві хочу сказати, що автор не професійний поет. Свого часу він закінчив будівельний технікум і все життя працював на будовах України, Сибіру. І часто після праці біля багаття читав свої вірші товаришам, які називали його наш поет.
Життєвий досвід, зустрічі з поетами Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою, Сільвою Капутікян, Знайомство з Василем Симоненко, Станіславом Жуковським, Миколою Сингаївським та багатьма іншими допомогли йому сформувати власне світобачення, свою манеру письма, свій образний стиль. І хоча автор дав збірці назву з осінніми інтонаціями, душа його, як в юності молода, і струни серця знову чекають в образі дівчини красуню - весну. Хочеться побажати читачеві самому переконатись в щирості цих слів.
Заслужений діяч мистецтв України МИКОЛА МАЛІЧЕНКО
Перейти на страницу:
Аби в мій дім моя кохана
До мене щоб як-довше йшла?
Бо як ніколи та хвилина -
Як літній цвіт серед зими.
Й скільки б хвилину не чекали -
Не дочекаємося ми.
17.6.1990 р.
ПРИСВЯЧУЮ ТЕЩІ
Ми уже спимо, як теща
З десяти до десяти,
І не ходимо гуляти,
Бо за сном нема коли.
Ми уже не йдемо снідать
І обідать заодно,
Та, зате вже й без дієти
Стали ми, як Більмандо.
Й перестали вже радіти,
Бо нічого не їмо.
18.1.2006 р.
ЧОМУ НЕ ЛЮБЛЯТЬ ТЕЩ?
-Чому не люблять тещ, свекрух?
-За їх 'антинародний' рух.
Своїх дітей будуть кохати -
Хоч їх давно пора 'вбивати',
Зате, чужі, будь ті й святі -
Вони однако їй не ті.
Тому в нас тещ й не поважають,
Бо донькам ті ціни не знають,
І зятя можуть так облити -
Що потім вже й не відбілити.
А тещ, що зятя поважають,
Навіть, Боги оберігають.
Бо тих, що наставляють роги -
Рятують їх хіба що ноги.
Щоб тещі все це пам'ятали -
То лиха б зроду ті не знали.
18.1.2006 р.
ТЕЩА НА КУРОРТІ
Жиє теща в зятя, ніби на курорті.
Зять не б'є її як інші кулаком по морді.
Зразу в хату як зайшла - то була, як кішка,
А як рік - два пожила стала, ніби діжка.
Але теща то є теща й залишиться теща,
Може діжка то для рими, може теща й легша?
То казала що не п'є, що вона не хоче...
Нині хлище все підряд й цілий день сокоче.
То ледь ноги волокла, зараз вже й брикається,
Стала, вибачте, така й на мужчин кидається...
Скільки хоче - стільки спить. А проснеться - зразу
Зять їй тягне баличок, донька тягне зрази.
Зараз вже боюсь я навіть сам лишитись дома:
Піди знай що в голові там - тирса чи солома?
Зараз вже боюсь один в ванну йти помитися,
Ну а раптом прийде й скаже:
-Хочу подивитися...
30.1.2006 р.
НАШ ГОЛОВА
Пану Сушицькому М.І.
Як іде і ніс повісив -
Значить, ще не випив Міша,
А як йде й шумить трава -
Значить вже хильнув злегка.
А як всі обходять з жахом
Так і знай, що випив флягу.
9.6.1992 р .
СПОВІДЬ ГОЛОВИ
-Хто б її ту пив заразу,
Та така робота наша.
Як не вмажеш грам сімсот -
Не пойме тебе народ.
А як вип'єш - ОГОГО! -
Всі приймають за свого,
То ж в Сірка позичиш очі
Й мусиш пить. Хіба ти хочеш.
9.6.1992 р.
СКАКУНЕЦЬ
Сніг, куди не кинеш оком,
Під ногами тріскунець,
А по полю мчить галопом
Молоденький скакунець.
І летить, як вихор в простір
В ту безодню лугову,
І по полю за собою
Тягне хмарку снігову.
2.1.1992 р.
В ЗАМЕТІЛЬ
Ой, як хочеться зимою
Порозважитись з тобою,
Й там, де ліс дрімає, поле
Там, де спить зима довкола,
Де гуляють білі мухи,
Заметілі, завірюхи,
Й там, де сніг бере розгін
Від дібров аж до колін,
Граючись,- звалить в той килим
І всю ніжність з себе вилить.
І, качаючись по ньому,
Пить і пить юначу втому.
Хай нам заздрить заметіль,
Що в душі в нас бродить хміль.
Хай не думає зима,
Що закоханим страшна.
30.1.1992 р.
ГОРОБЦІ І СНІГ
Освіжило ліс і поле снігом, що аж очі коле.
А веселі горобці повсідались на стовпці
І такий вчинили крик: чик - чирик, та чик - чирик,
-Мов, навіщо ця пороша? Краще б вже
сипнули проса!
25.7.2000 р.
НАХИЛИЛИСЬ ВЕРБИ
Нахилились верби
До Дніпра низенько
Й ніби його гладять
Вітами злегенька.
Ніби примовляють:
- Дніприку, Дніпрочку,
Зупинись під вітами,
Відпочинь, браточку.
Скоро прийде осінь
І поллються сльози
На Дніпрвські схили
І на наші лози.
Листя пожовтіє
І залистопадить,
І тоді не зможу
Я тебе погладить.
15.11.1968 р.
ОДИН ПОЦІЛУНОК
За один поцілунок я згоден на все:
Хай там дощ, чи мороз, чи снігами мете,
І хоч той поцілунок - то всього є мить,
Яка тут же, як мишка повз вас пробіжить,
Та залишиться мить та - як промінь в душі,
Про яку ти писатимеш вічно вірші;
І той промінь вас буде і мучить, і гріть,
Перейти на страницу: