Дух животворить… Читаємо Сковороду

Отже, за примхою долі перетнулися шляхи київського «спудея» і самодержиці всеросійської…

Постає питання: для чого, властиво, знадобився Сковорода цариці?.. А якщо без жартів, то яка назагал державна потреба була в тому, щоб терміновим порядком доставляти півчих з України до Петербурґа?

Ще місяця не минуло після перевороту, а їх уже одягали в мундири, й — уявімо лишень — за цей порівняно короткий час царське розпорядження про набір півчих встигло потрапити за призначенням, були відібрані найобдарованіші молоді люди, які потім подолали відстань у понад півтори тисячі верстов до Петербурґа трактом так званої Малоросійської пошти. Події, як бачимо, розгортаються стрімко. Складається враження, що поповнення двірської капели належало до найнагальніших справ нової імператриці…

Чим можна пояснити цей дивний факт?

На пам’ять спадають слова М. Ковалинського, що Єлізавєта була «любителькою музики і Малоросії». Таку характеристику потверджують свідчення сучасників. Один з них — Якоб фон Штелін, який багато років жив і працював у Росії, в тому числі при дворі Єлізавєти. Цей виходень із Швабії, виписаний за контрактом «для словесних наук та алегоричних винаходів», дослужився в Петербурзі до чину дійсного статського радника і був людиною воістину всюдисущою: читав лекції з риторики, поезії, критики, історії літератури, природничого права, логіки, філософії, активно друкувався в «Санкт-Петербургских ведомостях», очолював Художній департамент Петербурзької Академії наук, Монетний двір, займався гравірувальною справою, завідував каталогізацією імператорської бібліотеки, влаштуванням феєрверків та ілюмінацій. Поза всім іншим, його було приставлено як вихователя до племінника імператриці Петра Карла Ульріха, майбутнього царя Петра III. Я. Штелін полишив записки про розвиток музичного та хореографічного мистецтва в Росії XVIII століття. Ось що читаємо в цих записках: «Бувши ще великою княгинею (княжною? — Ю. Б.), імператриця… відчувала велике задоволення від церковної музики, якої навчилася з юності. У палаці, крім великої двірської капели, недалеко від апартаментів імператриці була ще для щоденних служінь друга маленька капела»[106]. Ця капела була, суттю, не двірською, а радше домашньою, з її півчими Єлізавєта спілкувалася повсякденно, незрідка сама брала участь у репетиціях.