Дух животворить… Читаємо Сковороду
- Автор: Барабаш Юрій
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-189-2
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Дух животворить… Читаємо Сковороду». Краткое содержание книги:
Цікаво, що до цієї пісні Сковорода вважає за потрібне додати свій коментар, де намагається якось «відживити» образ єпископа за рахунок конкретних деталей, реальних подій, свого суто особистого ставлення до нього як до людини; і хоча він знову-таки вдається до біблійних цитат, це полишає враження невдоволення поета канонічними рамцями жанру, встановленими шкільною піїтикою.
У пісні 25-й контроверсія між поетовим живим почуттям і вимогами жанру закладена в самому тексті, в художній тканині. З одного боку, Сковорода послуговується засобами, притаманними панегірикові; ретельно розробляє наскрізний мотив «шляхів», «путі», не уникає пафосних інтонацій:
Разом з тим у поетиці пісні є елементи, які «випадають» зі шкільних рамців. У зверненні, що ним починається пісня, відчуваємо виразно особистісну інтонацію:
Наступна мандрівка пастиря змальована хоча й у метафоричному ключі, але образність тут є предметною, побудованою на реаліях життя:
Супровідний лист Сковороди до Гервасія Якубовича дає читачеві уявлення про емоційну атмосферу, в якій народжувався твір. «Я знаю, — пише Сковорода, — що ти її (пісню. — Ю. Б.) із задоволенням приймеш не тому, що це пісня; не тому, що вона звернена до тебе, а тому, що належить мені, якого ти не ненавидиш, щоб не сказати — любиш. Ми зараз, сумуючи за тобою, втішаємо себе цією пісенькою…» (II, 339).
Можна сказати, що в пісні 25-ій особистісне начало, безпосереднє людське почуття, живі враження «тиснуть» на піїтичні канони. «Старий міх» латино-польської системи потроху наповнюється «новим вином». На наших очах відбувається перехід через «розгрань», із однієї якості до іншої, «проростання» нової форми крізь оболонку старої: традиційний панегірик, ще зберігаючи свої особливості, водночас уже набирає ознак іншого жанру — дружнього послання з виразним ліричним забарвленням.
Подібна жанрова амбівалентність є характерною і для інших пісень «Саду».
Сам образ квітучого саду, один з парадигмальних елементів барокової поетичної системи[92], в циклі Сковороди хоча й виступає як константний, все-таки немов подвоюється, розшаровується, виявляючи свою суперечливу природу. Якщо пісня 27-ма може вважатися за хрестоматійний зразок послідовного розгортання метафори «саду духовного училища в Харкові», то зовсім іншим постає образ саду в пісні 3-й.
І тут душу людини, яка подолала в собі тяжіння до гріха, до мирських зваб і потіх, знайшла єдино вірний шлях до Бога, відтак — до істинного щастя, порівнюється з квітучим садом:
Це поки що вповні традиційна книжна символіка. Проте нею не вичерпуються сенс й образна система вірша. Є в ньому інший мотив, інша барва, вони так само стосуються саду, але характер, звучання цілком нові:
Саме ці початкові рядки, ця мимобіжна, ледь-ледь означена пейзажна замальовка, підказана живим, «земним» враженням і забарвлена авторовим настроєм, вирішальним чином впливають на тональність всієї пісні, надають її поетиці виразної двоїстості, перехідності. Розвиток поетичного задуму йде одночасно на двох рівнях — умовно-книжному й реальному, образ квітучого саду мовби «перетікає» з одного рівня на другий, то набуваючи рис життєвої вірогідності, то наповнюючись символічним змістом. Абстрактна ідея запліднена трепетним людським почуттям, причім обидва начала не просто співіснують, але переплітаються, взаємодіють, переймають одне одного, і це народжує засадничо нову поетичну якість, перетворює пісню, від початку задуману — в дусі академічних студій — як віршована ілюстрація до наперед посланих цитат («сімені») зі Святого Письма, на твір світський, ліричний. (Утім, одна з цитат, виокремлена із сакрального контексту, емоційно вповні суголосна вступним рядкам пісні, сприймається як їхня передвісниця: «Нехай земля вродить траву, ярину»).
92
Згадаймо задля прикладу такі твори представників київської школи XVII століття, як «Вертоград багатобарвний» Симеона Полоцького, «Квіти святих оправ у вінець Божої Матері» Лазаря Барановича, курс піїтики «Hortus poeticus» Митрофана Довгалевського, який викладав у Київській академії за часів перебування там Сковороди.