Дух животворить… Читаємо Сковороду
- Автор: Барабаш Юрій
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-189-2
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Дух животворить… Читаємо Сковороду». Краткое содержание книги:
Мандри
«Дивною людиною був Григорій Савич!» — це побіжно кинуте в оповіданні І. Срезнєвського «Майоре, майоре!»[103] зауваження доволі точно віддає поширену в тодішній опінії думку про «старчика». Так, саме диваком повинен був видаватися Сковорода більшості з довкілля: навіть тим, хто щиро симпатизував філософові, зрозуміти його до кінця було не до снаги.
Та й то сказати, хіба справді не диваком слід назвати того, хто, досягши чи не найвищого для свого часу ступеня освіченості, не вміє дати раду цьому інтелектуальному капіталові, розтринькує його то на «божественні пісні», то на філософські мудрування, які так і не побачили світу за його життя, то на довгі моралістичні листи до друзів? Хто, поживши при імператорському дворі, відвідавши кілька європейських країн, свій ідеал убачає в тихому житті на якій-небудь занедбаній пасіці, наодинці з улюбленими книжками і з самим собою. Хто без вагань офірує місцем, яке дає притулок і сякий-такий заробіток, аби лишень не відступитися від своїх поглядів на принципи версифікації; хто відмовляється від блискучої церковної кар’єри, аби не втратити найдорожче — волю. Хіба не є диваком той, чиї химерні думки, зухвалі слова, непередбачувані вчинки так разюче відмінні від загальноприйнятих, звичних, таких, як у людей?..
Ні, таки справді дивною людиною був Григорій Савич Сковорода…
Тут, щоправда, варто згадати ось про що. Дивною (по-російськи — «странной») людиною здавна називали «странника» — мандрівця, подорожанина, блукача, перекоти-поле — кожного, хто з тих або тих причин веде мандрівне життя. Чи то прочанин, який обирає собі довгий і нелегкий шлях до Києва, на Афон або й до самого Єрусалима; чи безпритульний бідак, що не має ні кола ні двора, каліка перехожий, який живе з милості й доброти людської; студент-недоук або бурлака-дяк, що заробляють на хліб своєю «вченістю», незрідка доволі убогою, а втім, часом і непересічною…
Таким диваком-мандрівцем був і Сковорода.
Почалося ще тоді, коли дванадцятирічного хлопчика батько відрядив з рідних Чорнух у далеке стародавнє місто на Дніпрі. Обставини цієї найпершої його подорожі приховані від нас завісою повного незнання. А от про подальші його мандри нам дещо відомо…
Петербурґ — Москва — Європа
В ніч на 25 листопада 1741 року в казармах Преображенського полку з’явилася цесарівна Єлізавєта. Гренадери зустріли її захоплено — в багатьох з них вона хрестила дітей, до того ж це була дочка Петра, з нею пов’язували надії на звільнення від чужоземних тимчасовців і двірських скоропадьків. Надівши андріївську бинду, цесарівна проголосила, що перебирає командування всіма гвардійськими полками. О 8-й годині ранку був готовий короткий маніфест про вступ на престол…
Григорія Сковороду, перед очима якого за його тоді ще недовге життя пройшло вже п’ять царів (Пьотр І, Єкатєріна І, Пьотр II, Анна Іоанівна, а тепер от Іоан Антонович) двірські пристрасті мало обходили. Він продовжував собі вчитися у Києво-Могилянській академії, у передостанньому, сьомому класі, класі філософії, вивчав давню грецьку, давню єврейську та німецьку мови в Симона Тодорського, справно відвідував лекції з філософії Михайла Козачинського. Життя, проте, склалося так, що події в Петербурзі 25 листопада несподіваним чином зламно вплинули на його долю.
У М. Ковалинського читаємо про це: «Тоді царювала імператриця Єлизавета, любителька музики і Малоросії. Обдарування Сковороди до музики і надзвичайно приємний голос були причиною вибору його до двору у співочу капелу, куди й був він посланий при вступі на престол імператриці» (II, 381).
Вже на початку грудня Сковорода разом з іншими півчими рушає до Петербурґа, а за кілька днів виходить царський указ про те, щоб «щойно привезеним з Малоросії півчим зробити мундир»[104], задля чого наказано взяти в якогось монаха Іларіона реєстр півчих. Є всі підстави припустити, що в цьому реєстрі, поміж інших, було зазначене й ім’я Григорія Сковороди. Адже саме цю групу взято до капели «при вступі на престол» Єлізавєти.
Почався новий етап у житті Григорія, етап, про який не збереглося жодних прямих документальних свідчень, окрім єдиної згадки М. Ковалинського, наведеної вище. Нам залишається, спираючись на ті чи ті опосередковані дані, спробувати бодай фраґментарно відтворити цей період біографії Сковороди або хоча б окремих його моментів[105].
103
Московский наблюдатель. — 1836. — Ч. VI. — С. 205.
104
Цит. за: Данилевский Г. Украинская старина. Материалы для истории украинской литературы и народного образования. — X., 1866. — С. 17.
105
Найповніше цей етап біографії Сковороди висвітлено у згадуваній вище розвідці Л. Махновця «Григорій Сковорода»; у подальшому викладі значною мірою враховано студії цього дослідника.