Українське письменство

Характерно, що тоді ж, в коломийський період розпочинаються зв’язки молодих письменників з старшим поколінням радикальної групи, що на той час саме організовувалась в партію. В ролі патрона і прихильника молодих авторів бачимо Михайла Павлика. «Під цю пору, десь р. 1889, — розповідає Стефаник, — Мартович написав свою першу новелку «Рудаль», тобто Рудольф[106], про якого наші селяни тоді говорили, що він не вмер, а ходить проміж народ «практикувати». На вакації того року приїхав до Стецеви на Снятинщині пок. Михайло Павлик. Ми його… зараз знайшли, і Мартович прочитав йому свою новелку. Успіх був великий. Павлик дуже похвалив новелку і казав її надрукувати. Новелу Павлик охрестив на «Нечитальник». Під тою назвою вона і пішла до друку, давши потім наголовок одній із збірок Мартовичевих оповідань. Привітав молодих авторів, хоть і значно пізніше, Франко: Франкові вони, безперечно, були далеко рідніші, як Кобилянська і Хоткевич, Яцків і «Молода муза». Всі вони продовжували, по суті, те саме трактування галицького села, якого початки поклав він своєю «Лесишиною челяддю» та «Бориславськими оповіданнями», нарешті, багатьма віршованими картинками з своїх ранніх «Вершин та низин». Беру цю першу книгу Франкових поезій, розгортаю на відділі «Галицькі образки» і переглядаю: «В шинку» — старий господар, що вступився за громадське добро і якого за те вигнали з власної хати і поля; «Максим Цюник» — селянин з дрогобицького підгір’я, що гине в бориславській штольні, конаючи під землею дев’ять день; «Баба Митриха», що передає сусідці перед смертю для сина п’ять тяжкою працею зароблених талярів, а на другий день по її смерті приходить звістка, що син поліг в боснійській експедиції; «Ґалаґан» — оповідання про те, як гине хлопчик, погнавшись босоніж по снігу за паничем, що дарує йому за те «ґалаґана», дрібну мідяну монету на 4 крейцари; нарешті — «Михайло»: