Українське письменство

Вперше виразно про Мартовича — Стефаника — Семанюка, як про окрему групу письменників, зв’язану спільністю розлитої по творах ідейної атмосфери, споріднену певними засобами письма, — згадав С. О. Єфремов в своїй «Історії письменства». «Дужий талант Стефаника, — говорить він, — витворив особливо між закордонними письменниками цілу школу, що взяла від нього манеру писать мініатюри тими самими короткими штрихами й темними фарбами переважно з життя галицького селянства. Спроміж цих письменників визначаються Мартович та Семанюк»[104]. І справді: в багатьох відношеннях — суспільних, ідейних, формальних — три названі письменники сполучаються в одно коло і разом з тим досить різко віддаляються від решти закордонних прозаїків — від модерністів, як Кобилянська або Яцків, від старих протоколярних реалістів, як Франко, від нехитрих і соковитих оповідачів типу Бордуляка. Всі три вони — діти села; всі три — найвидатніші представники радикальної селянської інтеліґенції, друге покоління її (перше — Павлик, Франко), інколи навіть практичні діячі радикальної партії, як Стефаник. І, нарешті, всі три — нарожденці одного кутка галицької землі, всі так чи інакше зв’язані з районом Коломиї, з так званим Покуттям.

Лесь Мартович, найстарший з трьох[105], народився в с. Торговиці Городенського повіту 12 лютого 1871 р.; Василь Стефаник в с.  Русові, повіту Снятинського, в квітні того ж року; Марко Черемшина (справжнє наймення Іван Семанюк), наймолодший, — р. 1874, «над р. Черемошем», в с. Кобаках Косівського повіту — там, де хвилі покутських горбів підносяться все вище, назустріч гірським масивам Карпат. Найдокладніші відомості маємо ми про походження і ранні роки Л. Мартовича. З Стефаникового оповідання знаємо, що його батько мав п’ятнадцять моргів поля, був громадським писарем у Торговиці і славився як добрий і свідомий громадянин: Торговиця, де він мав вплив, ніколи не голосувала на виборах за чужорідний соціальний елемент — «за пана». Шкільні роки Л. Мартовича зв’язані з Коломийською гімназією; там, в п’ятій класі гімназіальній, разом з другою хлопською дитиною, Стефаником, на рік молодшим од нього в школі, він утворює літературний гурток і зачитується забороненими книжками з гурткової бібліотеки. Попавши під провід старших (Стефаник називає серед них Іларія Герасимовича), молоді хлопці втягуються рано в практичну роботу, переважно просвітнього характеру, одвідуючи сільські читальні та впоряджаючи бесіди, — аж поки обидва, через конфлікт з шкільним начальством та «політику», не примушені перейти (спочатку Мартович, потім Стефаник) до Дрогобицької гімназії. Далеко скупіші наші відомості про Черемшину. Знаємо тільки те, що, мабуть, з власного подання авторового, увійшло в коротеньку замітку «Віку»: що всі дитячі роки його пройшли на селі, що до 13 літ він пастушив удома, що, вступивши до Коломийської гімназії на кілька літ пізніше від Стефаника, він без голосних інцидентів закінчив її і вступив до Віденського університету. Можливо, належав до молодших членів того літературного гуртка, що по виході Мартовича й Стефаника залишився в Коломиї і працював під проводом Л. Бачинського.