Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Широко користуючись авторським словом, роздаючи розповідну частину твору, Черемшина значно відступає від стефаниківської манери. Відступає він од неї і в другому відношенні. З Черемшини далеко більший естет і декоратор, аніж із суворого, суто архітектурного Стефаника; в його оповіданнях далеко більше свідомого шукання місцевого колориту, пишучи свої твори з гуцульського життя, він нахиляється і до верховинського прикрашеного стилю. Коли Стефаник в своїх оповіданнях користається діалектом, то це ніби для того, щоб зробити своє оповідання природнішим, щоб надати своєму персонажеві більше ґрунту і документальності; Черемшина ж звертається до діалекту ради його самого, ради його естетичної вимовності, просто тому, що знає цінність і вагу рідкого і незвичайного слова. Він любить «майстерне гуцульське долото» і імпровізовані рядки гуцульських співанок — без коломийок не обходиться сливе ні одне його оповідання; він любить зупинятися на обрядових деталях гуцульського життя; він старанно підкреслює подробиці народних вірувань. В «Перших стрілах» постріляних «пушкариків», сільську охорону, молодиці зносять у діл: «Молодиці двигали тоту чорнобриву душку, що вже не дише». І таких деталей у нього сила. З нього взагалі тонкий і літературно вправлений етнограф, без тої широкомовної, на шкоду художньому виконанню, етнографічної докладності, якою так грішила стара проза.
Дар «ліричного квітування», властивий його стилеві і раніше, в добу «Карбів», тепер виявляється ще яскравіше. От як в оповіданні «Бодай їм путь пропала!», розповівши про розстріл старіших господарів сільських, нараз проривається він блискучою ліричною тирадою, видержаною в дусі народнопоетичної образовості.
«…Ще гримнула сальва, ще ворухнулися декотрі бадіки, а відтак лежали всі у траві, як німе камінне плиття у лузі. А їх кров сідала довкруги на траву росою і траву чічками черленила.
Схиляється до них церква і своїми хрестами вкриває їх незажмурені очі та й здригається, за ґаздами банує.
Посилають гори запашний вітрець, аби наслухав душі у ґаздів, аби смерть звіяв.
Присилають ліси шум довгошийкий, аби спивав біль з ґаздів переболених.
Присилає село свої зорі, аби сідали у ґаздівські очі, аби тоті очі ще хоть раз на село подивилися.
Але ґазди лежать загнівані на ліси та гори, на село та зорі, лишень дозволяють, аби земля за ними банувала, аби росою на них сідала, аби їх своїми сльозами умивала».
Ці співучі, причитуючі вирази у Черемшини нанизуються один на один, сполучаються в довгі ряди, по три найчастіше, а то по чотири й більше, надаючи його фразі особливого, своєрідного ритму.
«…Аби цісар врадувався, аби Україна усміхнулася, аби наш край удержався…
…Парасочка мила, Парасочка чічка, днина проти сонця, веселичка в хмарах, зоря із моря…
Село шпоталося, дивом дивувалося, чудом чудувалося…
Що всі двері у нас вам відтворились, самі свічки позасвічувались, самії книги та й розчитались…
Що врадувалася вами на ріллі скиба, у морі риба, у горах зело, у стогах зерно…»
Найяскравіше ліризм Черемшини виливається в його «переболеному» листі до гуцульських студентів в Берліні, приложеному до цієї збірки оповідань.
Дальших спостережень не робитимем, — їм місце в спеціальній стилістичній розвідці. Гадаємо, що сказаного досить, щоби відчути в авторові «Перших стрілів», «Село вигибає» та «Парасочки» талановитого автора з самостійною, своєрідно індивідуальною манерою, з власним обличчям, якого не забудеш і з ніяким іншим не сплутаєш. Поруч Стефаника і незалежно від нього, Черемшина — тепер друга вершина закордонної української прози. І чи треба говорити, оскільки потрібно і корисно познайомитись з ним, досі не знаним, або знаним лише з імені, — нам, що стільки говоримо тепер про «нову прозу» і з такою надією поглядаємо на кожного молодого прозаїка?
Наостанку кілька слів про нашу книжку. Вона не має наміру охопити весь творчий набуток Черемшини, її завдання лише дати вибір творів першого й другого (нового) періоду авторового розвитку.