Метаморфози

339] В славі найвищій своїй по містах аонійських Тіресій 340] Людям, коли хто звернувсь, непомильно пророчив майбутнє. 341] Слів його віщих вагу і правдивість судилося вперше 342] Ліріопеї блакитній пізнать: течією виткою 343] Німфу Кефіс обійняв, і як тільки зімкнулися хвилі,— 344] Честі позбавив її. Завагітнівши, німфа прекрасна 345] Сина в свій час повила, що й тоді вже був гідний любові. 346] Ніжне дала йому ймення — Наркіс. Про долю хлопчини — 347] Чи довголіття судилось йому — віщуна запитали. 348] Долі провидець на те: «Якщо сам себе не побачить». 349] Довго слова ці здавались безглуздям; та ось прояснились 350] Ходом подій — небувалою пристрастю й смертю Наркіса. 351] Три п'ятиліття свої примноживши ще одним роком, 352] Міг видаватися він юнаком і хлоп'ям одночасно. 353] Скільки в ту пору дівчат, скільки хлопців за ним упадало! 354] Гордість незламна, проте, заховалась під виглядом ніжним: 355] Жодна в ту пору з дівчат, жоден хлопець його не торкнулись. 356] Раз якось німфа його запримітила: в сіті лякливих 357] Оленів він заганяв — гомінлива Ехо, що луною 358] Кожен повторює, звук, хоча першою слова не зронить. 359] Мала ще тіло тоді, не самий лиш невидимий голос; 360] Та говірливі уста і тоді їй для того служили, 361] Щоб із підхоплених слів лиш останнє весь час повторяти. [58] 362] Так балакливу скарала Юнона, бо та заважала 363] В горах виловлювать німф, що з Юпітером там забавлялись: 364] Поки словами володарку гаяла, німфи—пустунки 365] Легко чкурнути могли. Розгадала Сатурнія хитрість: 366] «Я вкорочу,— пригрозила,— язик твій зухвалий, що досі 367] Вводив в оману мене, буде куцим віднині твій голос!» 368] Діло скріпляє грізьбу: тільки те, що закінчує мову, 369] Слово подвоює німфа тепер, лиш почуте повторить.