Метаморфози

650] Ну, а хлопчак, наче б тільки тепер запримітивши підступ, 651] Став на загнутому носі судна, озирнув усе море 652] Й, ніби втираючи сльози: «Не в той ви мене, мореплавці, 653] Край обіцяли везти, не про те я просив побережжя. 654] Чим я на кривду у вас заслужив? Чи така вже велика 655] Слава —стільком юнакам одного підманути хлопчину?» 656] Я не приховував сліз, та що тим безбожникам сльози? 657] Тільки сміялися з них, налягаючи дружно на весла. 658] Ним присягаюсь я нині тобі (бо хто йому рівний 659] Серед богів?), що, наскільки ця річ неймовірною здасться, 660] Віри настільки ж вона буде гідна: судно серед моря 661] Враз зупинилося так, ніби врізалось носом у берег. 662] Ті, зчудувавшись, розмашисто веслами б'ють, напинають 663] Всі паруси — на підмогу веслу залучають ще й вітер. 664] Плющ їм, однак, на заваді стає: вколо весел обвившись, 665] Пнеться вгору, цупкий, розбуявши, повис на вітрилі. 666] Ось і сам бог, увінчавши чоло золотим виногроном, 667] Тирсом трясе, що в зелену лозу виноградну вповитий. 668] Тигри блукають довкіл; то тут, то там полохлива 669] Рись, наче привид, майне, розляглися плямисті пантери. 670] Тут якось дивно, чи то з переляку, чи то з божевілля, 671] Всі застрибали; з них перший Медон став тілом чорніти 672] Й вигнувся, наче дуга, шорсткуватою вкрившись лускою. 673] «Ну й чудасія! — йому Лікабант — Що за вигляд у тебе!» 674] Та на півслові запнувсь: уста його пащею стали, 675] Ніздрі обвисли; лускою взялася, затверднувши, шкіра. 676] Лібій на весла хотів налягти, але бачить, що в нього 677] Руки раптово неначе коротшають, далі й руками 678] Вже не здаються вони — поплавками назвати їх можна. 679] Інший за шнур, оповитий плющем, норовив ухопитись, 680] Та не було в нього рук, тільки, вигнувши тулуб кумедно, 681] Гепнувсь у воду плиском, і тут серповидним одразу 682] Хвилю хвостом, що на роги півмісяця схожий, став бити. 683] Бачу, й інші стрибать почали; спливає вода з них, 684] То виринають вони, то знов у глибини пірнають, 685] Наче танок завели: вигинаються в хвилі грайливо 686] Тілом усім і випорскують воду крізь ніздрі широкі. 687] Тож із усіх двадцяти (на судні саме двадцять було нас) 688] Я залишився один. Сам себе з переляку не тямлю, [65] 689] В поті холодному весь, але тут мене бог заспокоїв: 690] «Ти не лякайсь, і на Дію пливи». Я доплив туди, й тут же 691] Вакхові шану віддав і до таїнств його залучився».