Метаморфози
- Автор: Назон Публий Овидий
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Переводчик: Андрій Олександрович Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Метаморфози». Краткое содержание книги:
Переклад з латини. В поемі «Метаморфози» на матеріалі міфів про різноманітні перевтілення автор задумав пояснити все, що відбувається в мінливому світі природи. В цьому творі Овідій розгортає понад двісті сказань про чудесні метаморфози, починаючи від створення світу як першого «перетворення» хаосу на космос і закінчуючи офіційним міфом про перетворення Юлія Цезаря на зірку. Це — найбільш відомий твір знаменитого римського поета.
Перейти на страницу:
564] Всі його хочуть отямити: дід, Атамант, умовляє,
565] Радять домашні'гуртом, щоб зухвалим не був, але де там —
566] Тільки дратують його; від тієї загайки ще більше
567] Лютість у ньому кипить, не пішла йому рада на користь.
568] Бачив я: мірно спливає потік, не знімаючи шуму,
569] Поки йому на шляху перешкода не стане, та хай—но
570] Трапиться стовбур якийсь або скелі відламок — він тут же
571] Піниться й рине, лютіший стократ, перепону зустрівши.
572] Ось посланці, всі в крові, повернулися. «Щось я не бачу
573] Вакха»,— нахмуривсь Пентей. «Не знайшли його,— ті відмовляють.—
574] Лиш одного з його слуг і супутників ми захопили
575] Ось він. Ми руки йому, як велів ти, за спину звязали.
576] Вслід за Вакхом пішов він колись із Тірренського краю».
577] Глянув на нього Пентей ошаАілими з люті очима
578] Й тут же скарати хотів, але, гнів на хвилину згнітивши,—
579] «Ти, що сконаєш за мить,— проказав,— у науку для інших,
580] Як тебе звати, зізнайсь, як — батьків, із якого ти краю,
581] Що спонукало тебе до нового звернутись обряду?»
582] «Звуть Акетом мене,— відповів йому той незворушно,—
583] Вийшов з Меонії, ну а батьки мої — скромного роду:
584] В спадок ні клаптя землі, ні волів, щоб ниву орати,
585] Ні тонкорунних овець — не лишив мені батько нічого:
586] Вік свій убогим прожив. То гачком він, то в сіті щоденно
587] Рибу ловив і з води, пам'ятаю, тягнув, тріпотливу.
588] Так на життя заробляв, передав і мені те мистецтво,—
589] «Все, чим багатий я,— каже,— наступнику мій, спадкоємцю,
590] Нині тобі віддаю». А багатий він був лиш одними
591] Водами, їх і вважаю по батькові спадком єдиним.
592] Щоб на тих скелях, однак, окрай моря, вік не стриміти,
593] До мореплавства я взявся; стерном і вітрилами вправно
594] Міг повертать, на зірках визнававсь: де Коза Оленійська, [63]
595] Вісниця злив, де Тайгета, де Аркт, де понурі Гіади,
596] Звідки очікувать вітру, де гавань, для суден догідна.
597] Плив я на Делос якось. На весло налягаючи справа,
598] До побережжя Хіоського я підпливав. Ось і берег…
599] Легко стрибаю з судна — в пісок вогкуватий ногами.
600] Там ми й ніч провели. Непомітно рум'янцем Зірниці
601] Небо взялося. Прокинувшись, друзям велю по джерельну
602] Воду піти й на тропу, що веде до струмка, їх виводжу.
603] Сам вибігаю на горб, обмірковую, чим нас потішить
604] Вітер, і, друзів гукаючи, знов до судна повертаюсь.
605] «Ось ми!» — першим озвався Офельт, посміхаючись гордо:
606] З того безлюддя, мовляв, не з пустими вертаюсь руками.
607] Хлопця він берегом вів, що скидався на миле дівчатко.
608] Бачу, хлоп'я ледь бреде: чи то сон йому йти заважає,
609] Чи то вино; на лице його глянув, на одяг, на рухи —
610] Й тут же подумав собі: не людська це, не смертна дитина.
611] От і кажу я супутникам: «Хто з богів, ще не знаю,
612] В хлопця того замінивсь, та що бог він — у цьому я певний!
613] Хто б ти, одначе, не був,— не гнівися, сприяй нам у всьому!
614] Вибач і друзям моїм!» — «За нас ти дарма не молися!» —
615] Діктід мене перебив, що найшвидше з усіх на вершечок
616] Щогли вилізти міг чи вниз по шнурку зісковзнути.
617] «Справді!» — підтакнули й інші: .русявий Мелант, гострозорий
618] Сторож на носі судна, і Лібій з Алкімедоном,
619] І Епопей, що накази дає веслярам і в дорозі
620] їх бадьорить,— геть усіх одурманив до здобичі потяг.
621] «Не потерплю,— я гукнув,— щоб у нас на судні коли—небудь
622] Був полонеником бог! Моє вирішальне тут слово!»
623] З тим загороджую шлях їм собою. З усіх найлютіший
624] Гнівом кипить Лікабант: вигнанець із туського міста,
625] На чужині він за вбивство страшне відбував тоді кару.
626] Й поки стою, він мене кулаком (а бив молодецьки)
627] В горло вразив, і з судна вже на дно мав мене зіштовхнути,
628] Та серед линв корабельних повис я, хоча й непритомний.
629] Схвально гуде нечестивців юрба. Тоді Вакх (а це справді
630] Вакх був) неначе від окриків сон його, врешті, покинув,
631] Чи одшуміло вино, й до грудей відчуття повернулось,—
632] «Що це за галас? Що робите? Як, поясніть, мореплавці,
633] Тут опинивсь я? Куди завезти мене маєте намір?»
634] «Ти не хвилюйсь,— йому каже Прорей,— назви тільки гавань,
635] Де б ти зійти захотів, і прибудеш на землю жадану».
636] «В Наксос,— їм Лібер на те,— судна свого біг завертайте!
637] Там — оселя моя; вона й вас повітає гостинно».
638] «Згода!» — брехливі богами всіма присягаються й морем
639] І над оздобним судном мені парус велять піднімати.
640] Наксос праворуч лежав. Повертаю й вітрило праворуч.
641] Тут мені гнівно Офельт: «Чи ти глузду рішився? Що робиш?» [64]
642] Бачу, зам'ялись усі. А тоді почали: хто кивати,
643] Дехто й на вухо шепнув,— завертай, мов, негайно ліворуч!
644] Я остовпів. «Якщо так, хай судном,— відмовляю,— керує
645] Інший». І так од стерна відсахнувся й від темного діла.
646] Лаять мене почали всім судном, загули вколо мене…
647] Втрутивсь . тут Еталіон: «Виходить,— всміхнувся злобливо,—
648] Ти лиш один нашим щастям рядиш!» І ось, замість мене
649] Взявши кермо, в протилежний від Наксоса бік завертає.
Перейти на страницу: