Метаморфози

597] Плив я на Делос якось. На весло налягаючи справа, 598] До побережжя Хіоського я підпливав. Ось і берег… 599] Легко стрибаю з судна — в пісок вогкуватий ногами. 600] Там ми й ніч провели. Непомітно рум'янцем Зірниці 601] Небо взялося. Прокинувшись, друзям велю по джерельну 602] Воду піти й на тропу, що веде до струмка, їх виводжу. 603] Сам вибігаю на горб, обмірковую, чим нас потішить 604] Вітер, і, друзів гукаючи, знов до судна повертаюсь. 605] «Ось ми!» — першим озвався Офельт, посміхаючись гордо: 606] З того безлюддя, мовляв, не з пустими вертаюсь руками. 607] Хлопця він берегом вів, що скидався на миле дівчатко. 608] Бачу, хлоп'я ледь бреде: чи то сон йому йти заважає, 609] Чи то вино; на лице його глянув, на одяг, на рухи — 610] Й тут же подумав собі: не людська це, не смертна дитина. 611] От і кажу я супутникам: «Хто з богів, ще не знаю, 612] В хлопця того замінивсь, та що бог він — у цьому я певний! 613] Хто б ти, одначе, не був,— не гнівися, сприяй нам у всьому! 614] Вибач і друзям моїм!» — «За нас ти дарма не молися!» — 615] Діктід мене перебив, що найшвидше з усіх на вершечок 616] Щогли вилізти міг чи вниз по шнурку зісковзнути. 617] «Справді!» — підтакнули й інші: .русявий Мелант, гострозорий 618] Сторож на носі судна, і Лібій з Алкімедоном, 619] І Епопей, що накази дає веслярам і в дорозі 620] їх бадьорить,— геть усіх одурманив до здобичі потяг. 621] «Не потерплю,— я гукнув,— щоб у нас на судні коли—небудь 622] Був полонеником бог! Моє вирішальне тут слово!» 623] З тим загороджую шлях їм собою. З усіх найлютіший 624] Гнівом кипить Лікабант: вигнанець із туського міста, 625] На чужині він за вбивство страшне відбував тоді кару. 626] Й поки стою, він мене кулаком (а бив молодецьки) 627] В горло вразив, і з судна вже на дно мав мене зіштовхнути, 628] Та серед линв корабельних повис я, хоча й непритомний. 629] Схвально гуде нечестивців юрба. Тоді Вакх (а це справді 630] Вакх був) неначе від окриків сон його, врешті, покинув, 631] Чи одшуміло вино, й до грудей відчуття повернулось,— 632] «Що це за галас? Що робите? Як, поясніть, мореплавці, 633] Тут опинивсь я? Куди завезти мене маєте намір?» 634] «Ти не хвилюйсь,— йому каже Прорей,— назви тільки гавань, 635] Де б ти зійти захотів, і прибудеш на землю жадану». 636] «В Наксос,— їм Лібер на те,— судна свого біг завертайте! 637] Там — оселя моя; вона й вас повітає гостинно». 638] «Згода!» — брехливі богами всіма присягаються й морем 639] І над оздобним судном мені парус велять піднімати. 640] Наксос праворуч лежав. Повертаю й вітрило праворуч. 641] Тут мені гнівно Офельт: «Чи ти глузду рішився? Що робиш?» [64] 642] Бачу, зам'ялись усі. А тоді почали: хто кивати, 643] Дехто й на вухо шепнув,— завертай, мов, негайно ліворуч! 644] Я остовпів. «Якщо так, хай судном,— відмовляю,— керує 645] Інший». І так од стерна відсахнувся й від темного діла. 646] Лаять мене почали всім судном, загули вколо мене… 647] Втрутивсь . тут Еталіон: «Виходить,— всміхнувся злобливо,— 648] Ти лиш один нашим щастям рядиш!» І ось, замість мене 649] Взявши кермо, в протилежний від Наксоса бік завертає.