Метаморфози
- Автор: Назон Публий Овидий
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Переводчик: Андрій Олександрович Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Метаморфози». Краткое содержание книги:
Переклад з латини. В поемі «Метаморфози» на матеріалі міфів про різноманітні перевтілення автор задумав пояснити все, що відбувається в мінливому світі природи. В цьому творі Овідій розгортає понад двісті сказань про чудесні метаморфози, починаючи від створення світу як першого «перетворення» хаосу на космос і закінчуючи офіційним міфом про перетворення Юлія Цезаря на зірку. Це — найбільш відомий твір знаменитого римського поета.
Перейти на страницу:
28] Темний праліс там був, не торкнутий вістрям сокири;
29] В ньому — печера глуха. Кам'яні віковічнії брили,
30] Споєні часом, правили їй за склепіння могутнє.
31] Били дж«рела довкіл. У глибинах тієї печери
32] Жив собі Марсовий змій: мерехтить золотий його гребінь,
33] Очі вогнем палахтять, набухає отрутою тіло, [51]
34] Три язики миготять, три ряди зубів—частоколів.
35] Тільки—но вихідці з роду тірійського в той непроглядний
36] Ліс нещасливо заглибились, тільки—но дзбан, задзвенівши,
37] Хвилю прозору черпнув,— у цю ж мить із лігва кам'яного
38] Виглянув синявий змій і страшним обізвався сичанням.
39] Тут же їм дзбани випали з рук; як стояв із них кожен,
40] Так, побілівши, й завмер, а тоді затремтів усім тілом.
41] Змій же, виток за витком, викочує тіло лускате,
42] Легко його раз у раз у дугу велетенську згинає.
43] Звівшись у простір повітряний більше, ніж наполовину,
44] Ліс озирнув довкруги — від небесного змія не менший,
45] Що розмежовує Аркти (якщо його цілим побачиш).
46] Тут на нещасних людей (з них одні боронитись хотіли,
47] Інші —тікати, а хто й ворухнутись не міг з переляку)
48] Змій налетів: тих зубами шматує, а цих у смертельних
49] Губить обіймах, отрутою чорною—інших вбиває.
50] Ось уже й сонце стрімке вкоротило під полудень тіні.
51] З дива не сходить Агенора син: де ж це баряться друзі?
52] Вирішив слідом піти. На плечах його зідрана з лева
53] Шкіра жовтілася; ратище й спис проти сонця блищали
54] Вістрям залізним, але його дух — над усяке' залізо.
55] Тільки—но в ліс увійшов і побачив тіла бездиханні,
56] Велета—змія над ними, що все ще лизав страхітливі
57] Рани на жертвах своїх язиком криваво—червоним,—
58] «Я відомщу за вас, друзі,— сказав,— а якщо не судилось —
59] То приєднаюсь до вас!» І правицею брилу камінну,
60] Мовивши те, підхопив і пожбурив у лютого змія.
61] Сили такої удар похитнув би й твердині високі
62] Разом із муром міським, але змій залишився без рани:
63] Панцир його захистив — луска невразлива блискуча,
64] Темно—синява твердь удар небувалий відбила.
65] Та не встояла й твердь перед списом гостроконечним:
66] Він йому в спину гнучку посередині з розмаху впився,
67] Глибоко вістрям залізним проникнувши в нутрощі змія.
68] Той озирнувся на спину свою; скаженіючи з болю,
69] Рану побачив, і, списа держак ухопивши зубами,
70] Довго і в той бік, і в другий хитає ним, поки із спини
71] Якось не вихопив, тільки в кістках наконечник остався.
72] Щойно тоді, роз'ятривши рану живу, запалав він
73] Звичним гнівом своїм — набубнявіла жилами шия,
74] Слина біляста запінилась в пащі, роззявленій хижо;
75] Стогне, дзвенить під лускою земля, й отруйливий, чорний
76] Подих із горла його, мов із Стіксу, снується в повітрі.
77] Сам же, звиваючись, то в величезне кільце своє тіло
78] Скрутить, а то на весь зріст, мов найвища жердина, зметнеться.
79] Ось уже стрімко вперед, мов бурхлива ріка в повноводдя,
80] Рине й грудьми на своєму шля.ху повергає дерева. [52]
81] Трохи подавшись назад, Агенора син відбиває
82] Шкірою лева цей змієвий шал, цю загрозливу пащу,
83] Спис наготові тримаючи. Той, очманівши від люті,
84] Марно залізо гризе і скрегоче по вістрі зубами.
85] Вже піднебіння трійливе його починає спливати
86] Кров'ю; від неї зелена трава червониться довкола.
87] Рана, одначе, була невеликою: змій од удару
88] Ще відхилявсь і, задкуючи, вражену шию відводив,
89] Щоб не засіло й у ній, заглибившись, гостре залізо.
90] Тут щойно Агенорід, устромивши спис йому в горло,
91] Став наступать, не пускаючи списа, й до дуба, нарешті,
92] Змія притис, і пробив йому шию і дуб одночасно.
93] Дуб, застогнавши, зігнувсь од ударів хвостатого змія,
94] Що навалився на стовбур дзвінкий усією вагою.
95] Поки зчудований Кадм обдивляється тіло простерте,
96] Голос раптово почув, хоч не міг розпізнати спочатку
97] Звідки, та ясно почув: «Дивуєшся, Агеноріде,
98] Як того змія здолав? За хвилину й ти будеш змієм».
99] Той остовпів і поблід на обличчі, мов розум утратив,
100] Дибом волосся йому піднялось, похололому з жаху.
101] Тут опікунка його, Паллада, злинувши з неба,
102] Кадмові землю орати велить і сипати в неї
103] Змієві зуби, з яких прорости має Люд войовничий.
104] Тільки—но скиба за плугом лягла, в борозну вже ті зуби
105] Сипле, як велено, Кадм — сівач умирущого роду.
106] Тут же (нелегко й повірити в Те) ворухнулися скиби,
107] Й де борозна була — вістря списів заблищали спочатку,
108] Згодом шоломи зійшли, захиталися китиці грізні,
109] Далі зринають обтяжені зброєю плечі, й погруддя,
110] Й руки — стіною піднявся засів щитоносного люду.
111] Так у театрі, коли під час свят опадає завіса,
112] Постаті різні ростуть: появляються спершу обличчя,
113] Потім — все інше повільно на світ наче з дна випливає,
114] Поки, врешті, й нога на краю підмостків не стане.
115] Знову за зброю хапається Кадм, не виходячи з дива.
116] «Кинь! — йому крикнув один із мужів, що з землі народились.—
117] Кинь! X втручатись не смій до наших боїв міжусобних!»
118] Мовивши, тут же сусіда свого, земнородного брата,
119] Гострим ударив мечем, але й сам загибає від списа.
120] Довго й убивця не жив: через рану під серцем глибоку
121] Тут же видихнув те, що вдихнув нещодавно, повітря.
122] Щойно з'явившись, лягають ряди в бойовищі кривавім.
123] Брат на брата встає, щоб за хвилю обом їм упасти.
124] Так ось юнацтво коротковічне, кривавлячи землю,
125] Рідну матір, об неї грудьми, розгарячене, б'ється.
126] П'ятеро воїнів ще не зітнулись; один з них, Ехіон,
127] „Голос Трітонії вчув і, на землю кинувши зброю, [53]
128] Мир обіцяє братам, вимагаючи сам у них миру.
129] їх тоді взяв у підмогу собі пришелець сідонський,
130] Зводячи мури міські, як велів йому ,Феб—ясновидець.
131] Ось уже й Фіви стоять! І, здавалося б, що й на вигнанні,
132] Кадме, тобі усміхається щастя: з Венерою й Марсом
133] Ти споріднився; чимало заважила й знатність дружини,
134] Стільки ще дочок, синів та улюблених паростків роду —
135] Внуків, уже юнаків! Але завжди людині чекати
136] Слід на останній свій день: щасливим назвать когось годі,
137] Поки не вмре й не зів'ється над тілом вогонь похоронний.
138] Та серед щастя й удач причиною першого болю,
139] Кадме, внук тобі став, що раптово зробився рогатим.
140] Потім — кров'ю господаря ситі мисливські собаки.
141] Втім, коли зважиш усе,— не злочин у цьому побачиш:
142] Виявиш Долі вину, бо ж помилка — не злодіяння.
Перейти на страницу: