Таємниця одного дiаманта
- Автор: Логвин Юрий
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- ISBN: 5-333-00239-8
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Таємниця одного дiаманта». Краткое содержание книги:
– Молодець! – прошепотiв Абу Амар, прикладаючи пальця до вуст, розтягнутих у посмiшцi, а зуби в нього стислись, аж жовна на щелепах заграли. – Буває, що й гора приходить до Магомета… Пiдемо зараз у кiмнату, то ти все роби так, нiби ми не знаємо про щiлину. Все виконуй…
Абу Амар замкнув дверi важким ключем, а потiм вiдкрив запинала з вiкон i вiдхилив дерев'янi решiтки. Сонце сповнило всю кiмнату, заграло на штукових7 i гiпсових оздобах, заблищало на рiзьбленiй деревинi довгих скринь-тахтiв попiд стiнами.
Молодик вiдкрив вiко одного тахта, i там виявилось рiзне вбрання.
Вiн скинув iз себе плащ, сорочку, штани i лишився геть нагим. Тiльки на шиї важкий срiбний ланцюг утримував маленький трикутний оберiг.
Поворушив плечима – i м'язи заграли пiд шкiрою, нiби напруженi линви.
– Подай менi оте мастило в малесенькiм горщечку! – показав пальцем, i на мiзинцi запалав краплею кровi перстень з лалом-самоцвiтом.
Хлопчик подав хазяїну мастило, i той почав поволi вмащувати себе пахучою мастю.
Мiцне, м'язисте тiло засвiтилося, заблищало пiд променями пiсляобiднього золотавого сонця, наче вiдлите iз свiтлої мiдi.
Абу Амар повернув горщечок хлопцевi i наказав добре натерти спину. Тонкий запах жасминового цвiту лоскотав нiздрi хлопцевi, а пiд пальцями вiн вiдчував пружнi, гарячi м'язи Абу Амара.
Як вдягся Абу Амар, то на кришечку вiд горщечка вiддiлив трохи мастi i нiби запропонував, але хлопець вiдчув, що вiн наказує:
– Натрись, якщо хочеш, i ти цим мастилом. Допомагає вiд водяних випарiв i нiчних комах.
Алi здер iз себе одiж, але вiдвернувся спиною до стiни, в якiй була щiлина.
– Негоже повертатись спиною до старшого, тим пак якщо вiн того не просить…– з єхидною усмiшкою зауважив Абу Амар.
Алi просто спiкся i вiд слiв Абу Амара, i вiд того, що треба себе виставити перед невiдомими соглядатаями.
Алi тер в шкiру запашне мастило, та вже аромат його не радував, а думав вiн: «Для чого цей мосулець i мене голяка перед тими двома виставляє?! Для чого це йому потрiбно?!!»
Не знав, що через шпарку в дверях на нього ще й господиня будинку пiдглядає.
Взагалi йому майже все було незрозумiле тут. «Чому такий величезний i добрий будинок порожнiй i потроху руйнується? Чому в тiй кiмнатi внизу цiла гора глечикiв i тазiв? Хто ця господиня? Вдова? Чи є в неї дiти i родичi? Чи ще хтось живе в будинку?»
– Постели менi отут на пiдлозi! – наказав Абу Амар i, коли малий все зробив, випустив його з кiмнати i закрився на ключ. Малий, тiльки коли клацнув замок, подумав, що це ж, певно, був будинок для пожильцiв, а не для родини. Бо хто в своїй хатi на кожнi дверi ставить замок? А замки були i в нижнiй схованцi-кiмнатi з мiддю!
Малий спустився вниз i виявив, що господиня ще нiкуди не пiшла. Тому довелося брати Алi корзину i йти за нею на базар.
А що базар вже сьогоднi кiнчався, то вони за пiвцiни накупили: фiнiкiв, мигдалю, халви, iзюму, левантiйських 8 горiхiв, солодких iндiйських стручкiв, йєменських сушених фiг, їстiвної землi i ще всiляких пундикiв з iндiйської та йєменської цукрової тростини, солодких медових коржикiв та ще всього й всякого солодкого наїдку. Корзину малий не мiг сам пiдняти, то вони вдвох iз господинею тягли. З базару вони винайняли човна i через кiлька каналiв за хвилю дiстались до веселого кварталу – Дар-ель-Кихабу9.
Тут розпутницi гуляли по вузенькiй вуличцi цiлими гуртами. I навiть були з вiдкритими лицями. Але у всiх обличчя буди наче личини – очi пiдведенi, губи пiдмальованi, пальцi рук вимазанi хною, на щоках червонiли яблука рум'янiв. Вони верещали, хихотiли, деякi навiть чiплялися до поодиноких матросiв, що ще задовго до ночi залiзли в це кубло грiха й розпусти, не витерпiли до темряви.
Алi стало страшно вiд такої кiлькостi вiдкритих облич, вiд жiночого лементу, якогось дикого, зовсiм невеселого смiху, вiд споглядання жiночої голизни. Бо деякi повiї стояли напiвоголенi на порогах своїх комiрчин, iншi визирали крiзь вiкна еркерiв, пiдперши руками оголенi груди, i закликали до себе соромiцькими словами чоловiкiв.
Алi не раз i не два бачив жiноче голе тiло на рабському торжищi. I ще коли християнки часом купались погожого вечора в Тiгрi. Однi були нещаснi, бо над ними була неволя. Другi тримались гуртом i до них нiхто з чоловiкiв i не подумав би наблизитись.
Цi ж кричали про себе найпотаємнiше i торгували собою.
Деякi розмальованi вiтались з господинею будинку, хоча вона йшла в глухому покривалi. Видно, її тут добре знали.
Одна з цих продажних гурiй ° навiть переступила шлях.
– Що, хазяйко всiх глечикiв, привела свого синочка, щоб ми тут його позбавили недоторканостi?! Ще й вирядила як на свято! I тобi, стара гiєно, скупердяга ти чортова, не шкода на нього такi грошi витрачати?