Таємниця одного дiаманта

– Мiй гiсть сказав: якщо ти не схочеш, то щоб ми вибачились i вiддали тобi оцi троянди! – Айша вийняла з корзини букет троянд i поклала на кипарисовий низенький столик.

Маленька бiлолиця закрила очi i потягла повiтря гостро вирiзьбленими нiздрями невеличкого носика.

Кiлька разiв вдихала з насолодою повiтря. Потiм мовчки пiдвелася i почала одягати на шию золоте намисто, на руки i на ноги – браслети. Зняла зi стiни аль-ут, накинула на голову покривало, але обличчя не закрила.

Айша та Алi витягли корзину на вулицю.

I тодi Айша спитала музику:

– Кого б ти хотiла з дiвчат – Фатiму чи персiянку Нiссо?

– Бери Нiссо, якщо її ще нiхто не запросив!

Айша покликала човняра, щоб вiн пiдiгнав свою посудину до причалу i допомiг спустити вниз музику та корзину. Далi вона пiшла до будинку, що еркерами нависав над вулицею i ледь не падав на протилежну будiвлю.

Звiдти Айша вивела в зеленiм покривалi струнку й високу дiвчину. Вона так обпеленала себе покривалом по осинiй талiї, що здавалось, переломиться навпiл.

Спiвачку Нiссо човняр узяв на руки i перенiс з причалу в човен. Поки вiн її опускав, вона боляче вщипнула його за шию.

Човняр наморщив лоба, стис щелепи.

– Це тобi за те, що лапав мене! – єхидно посмiхаючись, промовила персiянка i повела довжелезними вiями своїх мигдалевих очей.

Здоровань потер шию i, криво посмiхнувшись, протяг руки до господинi Айшi, що поспiшала до човна.

– Ой боюсь, ой-ой! – гаряче шепотiла хазяйка будинку i аж затискала стегнами човняра.

– Господине Айша! Не чiпляйся за мене, бо впадемо у воду!

Але господиня наче заклякла. Зрештою куфаджi вiдiрвав її вiд себе i посадив на дно човна.

Дiвчата вмостились на днi, малий скоцюрбився бiля корзини.

Десь за обрiєм, за незлiченними каналами й пальмовими гаями наставав приплив у морi, i вода в каналах Басри починала вирувати, розкриватись дзеркальними плесами, хлюпотiти каламутними хвилями об зеленi ослизлi палi гребель та причалiв. Вода каналiв вiдбивала позолоченi сонцем стiни будинкiв, гострi шпилi мiнаретiв, зеленi й блакитнi верхи мечетей, порожевiле, почервонiле вбрання незлiченних юрмищ людей, що поспiшали чи в домiвку, чи до мечетi на вечiрню молитву салят-аль-магрiб.

Чутно, як шелестять стрункi пальми своїм величезним листям, як плюскотить хвиля об дно човна, як булькає й лопотить вода межи палями причалу.

Поки куфаджi притримував човен бiля причалу, їх хитало з боку на бiк, i жiнки полохливо вчепилися в борти. Та ось човняр вперся щосили жердиною у дно i попхав човна.

Зрушились зеленi ослизлi палi причалу, попливло у лискучо-смолянiй водi вiдбиття квiтчастого одягу людської юрби, химерно зламались у струменях води перегорнутi вiстря мiнаретiв i смарагдовi верхи мечетей.

Вiд руху човен перестав хитатись, йшов рiвно, i тодi музика торкнулася худенькими пальцями струн. I вони зараз же вiдповiли голосним передзвоном. Дiвчина пiдвела голову i кивнула пiдборiддям до стрункої персiянки. Та зволожила язиком пухлi вуста, повела плечима i почала спiвати з високої i протяжної ноти.