Гра в паралельне читання
- Автор: Иванцова Людмила Петровна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-5308-0
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Гра в паралельне читання». Краткое содержание книги:
Я повернувся через два роки – лишень дослужився до капрала, як був поранений і став перед вибором. Думав спершу про французьке громадянство після необхідної вислуги, але вирішив повернутися. Сумував дуже. Приїхав живим, мав трохи грошей на рахунку. Чого ще? Господи, які ми тоді були щасливі утрьох! Розкрутив помалу свій бізнес, купив машину, квартиру. Місто наше, звісно, не столиця, але люди з головою і тут можуть дечого досягти. Інститут так і не закінчив, не до того вже було. Син підростав, дружина все красивішою ставала. Була для нас феєю домашнього затишку. Правда, хотіла ще доньку, для себе, як вона казала.
– Так, доньки – це добре, – сказала Марина, щоб заповнити паузу.
– Коли старшому було майже п’ять, у нас народився другий син. Гарненький, здоровий хлопчик, схожий на неї. Що ж, нехай буде хлопчик – вирішили ми всі. Може, колись іще з’явиться і дівчинка. І дружина ніби не засмутилася, хвалилася нам у віконце ще з пологового будинку, слала чудові записочки. Але коли повернулася додому, почали відбуватися дивні речі. Вона перестала визнавати старшого сина. Це було жахливо. Спочатку мені здавалося, що затягнувся якийсь недоречний жарт. Але час показав явне відхилення. Старший її дуже дратував своїми запитаннями і навіть своєю присутністю. Дружина ставилася до рідної дитини, як до чужої, зайвої і навіть небезпечної для немовляти. Дитина була шокована. Я теж. Дивно, що в присутності чужих людей, які приходили привітати з новонародженим, вона поводилася цілком нормально, на старшого просто не звертала уваги, але без чужих очей ставала навіть агресивною. На мої запитання відповідала так: «У мене не було раніше дітей. Я не знаю, звідки ти привіз цього дармоїда! Нехай і близько не підходить до мого синочка! Досить і того, що живе з нами в одному будинку!»
– Господи… – прошепотіла Марина. – Я чула, що в жінок буває післяпологовий стрес, вони навіть інколи відмовляються годувати новонароджених, нервують, плачуть, але щоб так…
– Її стан то покращувався, то погіршувався. Особливо вимотували нас дні, коли місяць бував уповні. Лікарі сказали, що це шизофренія. Не найтяжча з форм. Агресивність на словах – це ж не фізична… Возили до бабок. Ті шепотіли, викочували яйцем, лікарі призначали транквілізатори… Інколи ми навіть ходили в гості. При чужих вона поводилася нормально, певні її фрази сприймалися як екстравагантний гумор…
Марина слухала заціпеніло і вже не намагалася розбавляти своїми репліками його монолог.
– Моє серце розривалося за старшого сина. Віддав його до школи східних єдиноборств, де раніше тренувався і сам. Він був завантажений уроками, тренуваннями, спортивними зборами, я часто брав його із собою на роботу, у недалекі відрядження, ми багато розмовляли й обидва вірили, що це в неї минеться, як минає затяжна хвороба. Ми переконували себе, що всі недуги рано чи пізно проходять.
Антон загасив цигарку об коробку сірників, що лежала на столику. Марина знала, що він зараз зробить – на будильнику знову було п’ять хвилин після опівночі. І час знову слухняно повернувся назад у його сильних руках.
– Після того, як вона кинулася на мене з ножем, – сказав він і глянув на свій шрам, – я найняв хатню робітницю – боявся залишати її саму. А одного разу ввійшов до спальні і побачив направлений на мене пістолет. Врятувала реакція, напрацьована в армії, – я кинувся на підлогу, і куля вибила вітражне скло у дверях за моєю спиною. Тоді я сказав, що доведеться лікувати її в стаціонарі. Сусіди, почувши вистріл, викликали міліцію. Я довго вибачався і пояснював, що сам випадково не поставив зброю на запобіжник… Показав усіх членів родини живими, написав пояснення – добре, що дозвіл на зброю в мене був. Дружина поводилася спокійно і підтверджувала міліції все, про що я говорив. А наступного дня мені на роботу зателефонувала хатня робітниця і, ридаючи, повідомила, що коли вона з молодшим сином пішла на базар, а старший був у школі, дружина закрилася на кухні і ввімкнула газ. Її не врятували.