Гра в паралельне читання

Анничка Королишин, 43 роки

Читаю. Дуже інтригуючий текст! Чим далі заглиблююсь, тим більше смакує!

Пісню «Не плачь, девчонка» я виспівувала у бабусі в хаті, нарізаючи кола по чистій дерев’яній підлозі… Дідусь сидів коло печі, курив «Ватру» або «Гуцульські», посміхався, а йому промінчики навколо очей… А мій майбутній чоловік в цей саме час служив в армії. Там дуже багато вгаданого. Дякую вам!

Оте Віталієве думання трохи для чоловіка невластиве, вірніше, забагато його думанню виділено часу, як на мене…

Дочитала. Виглядає, що історія завершилася, а насправді – лише зав’язка… Характер і мотивація Жанни прописані добре, читається легко і сприйняття логічне. А от із Віталієм… Людина без стрижня… Тамара… Щось змушує думати, що і вона, і Віталій зрештою програють, бо відсутність щирості в почуттях нічим не компенсувати.

У книжці включено імпульси різних людських характерів, настільки різних, що не встигаєш одразу осягнути кожного, треба розглядатися довше. Але однозначним для всіх героїв є висновок про те, що важлива, правдива і найголовніша для людини в житті є любов – щира, чесна, вірна… Такі книжки зараз потрібні. Люди занадто егоїстичні, дуже переймаються матеріальним, дбають про дрібниці, обкрадають самі себе, бо любити просто бояться.

Тримаємось життя… За нього у цім світі відповідальність несе таки жінка, хоч захищати й спрямовувати долю має чоловік. Дякую вам за глибоко пережиті хвилини роздумів і самооцінок. Сподіваюсь побачити продовження. Дякую, щиро й тепло! Саме за те, що зачепили! Ви вже вибачте оце дитяче – але дійсно хочу ще!