Повітряний замок, що вибухнув
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #3
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5487-6
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Повітряний замок, що вибухнув». Краткое содержание книги:
Лісбет Саландер не здається. Виснажена після кількох поранень, перебуваючи під охороною в лікарні, вона вирішує помститися своїм ворогам і довести системі, яка, ще коли Лісбет була дитиною, зламала їй життя, запроторивши до божевільні, свою невинуватість. Однак самій упоратися з цим їй несила. На допомогу дівчині знову приходить журналіст Мікаель Блумквіст, чия викривальна книжка сколихне громадськість і переполохає уряд і спецслужби. І можливо, тоді справедливість нарешті переможе.
— Ні. Твоє приватне життя мене не стосується. Доти, доки воно не починає шкодити бізнесу. Мене цікавить, стала я багатшою чи біднішою, ніж рік тому?
Він підсунув крісло для відвідувачів і сів. Якоюсь мірою те, що вона окупувала його місце, не мало значення — починати з нею боротьбу за те, хто головніший, він не збирався:
— Ти вручила мені двісті шістдесят мільйонів доларів. Двісті мільйонів ми розмістили у фондах для тебе. З рештою ти дозволила грати мені.
— Так.
— Твої особисті фонди змінилися майже лише на відсотки. Я можу збільшити прибуток, якщо…
— Збільшення прибутку мене не цікавить.
— Гаразд. Ти витратила мізерну суму. Найбільше пішло на придбання квартири і створення добродійного фонду для цього адвоката Пальмґрена. А так ти просто нормально витрачала гроші, не дуже розкошуючи. Відсоткові ставки були сприятливими. У тебе приблизно плюс-мінус нуль.
— Добре.
— Залишок грошей я вклав. Торік ми заробили не дуже багато. Я перебував у не найкращій формі і більшу частину часу присвятив тому, щоб заново вивчити ринок. У нас були витрати. Доходи почали надходити лише цього року. Поки ти сиділа за ґратами, ми розбагатіли приблизно на сім мільйонів. Зрозуміло, доларів.
— З яких двадцять відсотків належать тобі.
— З яких двадцять відсотків належать мені.
— Тобі вистачає?
— Я за півроку заробив більш як півмільйона доларів. Так. Мені вистачає.
— Знаєш… не роззявляй рота на дуже багато. Коли вирішиш, що з тебе вже досить, можеш кинути. Але періодично приділяй і далі по кілька годин моїм справам.
— Десять мільйонів доларів, — сказав він.
— Як це?
— Коли я зберу десять мільйонів доларів, я припиню працювати. Добре, що ти прийшла. Нам треба дещо обговорити.
— Кажи.
Він розвів руками.
— Це така грандіозна сума грошей, що мені, чорт, страшно. Я не знаю, як ними розпоряджатися. Мета моєї діяльності полягає лише в тому, щоб заробити ще більше грошей. А для чого вони будуть використовуватись?
— Я не знаю.
— Я теж. Але гроші можуть стати самоціллю. Це ідіотизм. Тому я і вирішив, що, заробивши десять мільйонів, вийду з гри. Я не хочу більше бути відповідальним.
— Гаразд.
— Перш ніж я все це кину, мені б хотілося, щоб ти вирішила, як управляти статками надалі. Необхідно мати мету, основні напрями і організацію, якій це можна передати.
— Мм.
— Одна людина просто неспроможна вести справи таким чином. Я виділив суму на довготермінові постійні інвестиції — нерухомість, цінні папери і таке інше. У комп’ютері є повний перелік.
— Я його прочитала.
— Другу половину я залишив для гри на біржі, але доводиться слідкувати за такою кількістю грошей, що я не встигаю. Тому я заснував у Джерсі інвестиційну компанію. У тебе наразі в Лондоні є шість співробітників. Двоє спритних молодих інвестиційних менеджерів і офісний персонал.
— «Єллоу боллрум лімітед»? Мене якраз цікавило, що це таке.
— Наша компанія. Тут, у Гібралтарі, я найняв секретаря і молодого багатообіцяючого юриста… вони, до речі, десь за півгодини прийдуть.
— Ага. Моллі Флінт, сорок один рік, і Браян Делані, двадцять шість.
— Хочеш з ними зустрітися?
— Ні. Браян твій коханець?
Він був мов громом прибитий.
— Я не змішую…
— Чудово.
— До речі… мене не цікавлять молоденькі хлопчики… я маю на увазі, недосвідчені.
— Так, тобі більше подобаються хлопці трохи крутішої вдачі, ніж у шмаркачів. Мене це як і раніше не стосується, але, Джеремі…
— Що?
— Будь обережний.
Спочатку Лісбет планувала провести в Гібралтарі лише два-три тижні, щоб знову відчути ґрунт під ногами, але несподівано зрозуміла, що не має уявлення про те, чим би їй зайнятися і куди піти, і в результаті затрималася там на дванадцять тижнів. Вона щодня перевіряла електронну пошту і дисципліновано відповідала на листи Анніки Джанніні в тих небагатьох випадках, коли та їй писала. Де вона перебуває, Лісбет не повідомляла і не спілкувалася ні з ким іншим. Вона й далі відвідувала «Бар Харрі», але заходила туди лише вечорами, аби випити кухоль пива. Більшу частину дня вона проводила в готелі — або на балконі, або в ліжку. Встигла завести ще один тимчасовий зв’язок з тридцятилітнім офіцером британського флоту, але з цього вийшло one night stand,[64] що не залишило особливих спогадів.
Лісбет знемагала від нудьги.
З Джеремі Макмілланом вони зустрічалися лише кілька разів і якось на початку жовтня повечеряли разом. Уже посутеніло, вони пили якесь біле вино з фруктовим запахом і обговорювали, як слід використати мільйони Лісбет. Раптом він здивував її, запитавши, що її пригнічує.
64
Побачення на одну ніч (англ.).