Повітряний замок, що вибухнув
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #3
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5487-6
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Повітряний замок, що вибухнув». Краткое содержание книги:
Лісбет Саландер не здається. Виснажена після кількох поранень, перебуваючи під охороною в лікарні, вона вирішує помститися своїм ворогам і довести системі, яка, ще коли Лісбет була дитиною, зламала їй життя, запроторивши до божевільні, свою невинуватість. Однак самій упоратися з цим їй несила. На допомогу дівчині знову приходить журналіст Мікаель Блумквіст, чия викривальна книжка сколихне громадськість і переполохає уряд і спецслужби. І можливо, тоді справедливість нарешті переможе.
Цей момент спантеличував, і Лісбет Саландер насупила брови. Якщо батько хотів замилити очі, буцімто його фірма «КАБ» займається якимсь родом діяльності або володіє деякими коштами, то купівля промислового приміщення була звичайною справою. Цілком зрозумілим здавалося і те, що він використав матір Лісбет як підставну особу під час купівлі, а потім відібрав у неї контракт.
Але навіщо, скажіть, будь ласка, він у 2003 році виклав майже 440 000 крон за ремонт старої халупи, яка, згідно з даними опису, в 2005 році як і раніше не використовувалась?
Лісбет Саландер відчувала здивування, але це питання не дуже її зацікавило. Вона згорнула папку і зателефонувала Анніці Джанніні.
— Я прочитала опис майна. Моє рішення залишилося тим самим. Продай лайно і роби з грошима що завгодно. Я не хочу від нього ніякого спадку.
— Гаразд. Тоді я простежу, аби половину суми поклали в банк на ім’я твоєї сестри, а потім запропоную тобі кілька варіантів, куди можна пожертвувати гроші.
— Угу, — відповіла Лісбет і без зайвих слів поклала слухавку.
Потім вона всілася біля вікна, закурила сигарету і поглянула на протоку Сальтшьон.
Наступний тиждень Лісбет Саландер провела, допомагаючи Драґану Арманському з нагальною справою. Потрібно було знайти і з’ясувати особу людини, що підозрювалася в тому, що її найняли для викрадення дитини в процесі судового позову про опіку, що виник після розлучення шведки з громадянином Лівану. До завдання Лісбет входив контроль за електронною поштою людини, яку вважали замовником, але робота припинилася у зв’язку з тим, що сторони досягли юридичної згоди і примирилися.
Остання неділя перед Різдвом припала на 18 грудня. Лісбет прокинулася о пів на сьому і подумала, що їй треба купити різдвяний подарунок Хольгеру Пальмґрену, а заразом поміркувала, чи не слід їй купити подарунок ще кому-небудь — скажімо, Анніці Джанніні. Потім не поспішаючи встала, прийняла душ і поснідала — випила каву з тостами із сиром і апельсиновим джемом.
Особливих планів на день у неї не було, і вона трохи порозбирала на письмовому столі папери й газети. Потім її погляд упав на папку з описом майна. Лісбет розгорнула папку і ще раз прочитала свідоцтво про право власності на промислове приміщення в Норртельє. Врешті-решт вона зітхнула. Гаразд. Я все-таки повинна з’ясувати, що він там, чорт забирай, робив.
Одягнувшись тепліше, о пів на дев’яту ранку вона виїхала винно-червоною «Хондою» з підземного гаража на Фіскарґатан, 9. Стояла дуже холодна, але ясна погода, у безхмарній блакиті неба сяяло сонце. Лісбет не кваплячись проїхала через Шлюз і Клараберґследен і повернула на шосе Є18 у бік Норртельє. О десятій годині вона звернула до бензоколонки за кілька кілометрів од містечка Шедерід, щоб запитати, як проїхати до старого цегельного заводу. Та, ледве зупинившись, Лісбет зрозуміла, що потреби запитувати немає.
З пагорба, на якому вона була, відкривався чудовий краєвид на розташовану по той бік шосе низовину. Ліворуч, у напрямку до Норртельє, вона помітила склад фарб і чогось пов’язаного з будматеріалами, а також виставлене шахтне устаткування. Праворуч, на краю промислової зони, приблизно за 400 метрів від головної дороги, виднілася похмура цегельна будівля з розваленою трубою. Завод стояв, як останній аванпост промзони, на відшибі — по інший бік невеликої дороги і вузької річки. Лісбет задумливо дивилася на будівлю, не розуміючи, що змусило її присвятити день поїздці до Норртельє.
Повернувши голову, вона кинула погляд на бензоколонку, куди якраз під’їхав трейлер з табличкою TIR — Міжнародні дорожні перевезення. Раптом вона усвідомила, що стоїть на головній дорозі, яка веде до поромної гавані в Капельсчері і через яку здійснювалася значна частина вантажних перевезень між Швецією і Прибалтикою.
Лісбет завела машину, виїхала назад на шосе і звернула до покинутого цегельного заводу. Вона припаркувалася прямо посеред ділянки і вийшла з машини. На вулиці відразу далася взнаки мінусова температура, і Лісбет натягла на голову чорну в’язану шапочку і надягла чорні шкіряні рукавички.
Головна будівля мала два поверхи. Всі вікна нижнього ряду були забиті фанерою, верхні здебільшого розбиті. Цегельний завод виявився куди більшою спорудою, ніж вона собі уявляла, але здавався страшенно старим. Жодних слідів ремонту їй виявити не вдалося. Тут не було ані душі, лише посеред стоянки валявся використаний презерватив, а частина фасаду мала сліди нападу аматорів графіті.