Нескінченна історія
- Автор: Энде Михаэль Андреас Гельмут
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Старого лева
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Нескінченна історія». Краткое содержание книги:
Наижахливіша потвора../
Навіть якби Атрею знав, у який бік йому треба йти, щоби повернутися, тепер це було б уже неможливо. Він зайшов надто далеко, відтак мусив рухатися тільки вперед - і це все, що йому залишалося.
Якби йшлося лише про нього, він, може, сів би собі у котрійсь із гірських печер - їх було багато у скелях - і незворушно чекав би смерті, як це робили в таких випадках мисливці його племені. Але ж він був у Великих Пошуках. Тут ішлося про життя Дитинної Царівни і про долю цілої Фантазії. Він не сміє здаватися.
Тож він рухався далі, то вгору, то вниз, і з часом почав розуміти, що вже довго йде, немов сновида, а його дух витає деінде і повертається до нього вкрай неохоче.
Бастіян здригнувся. Бежеві дзиґарі вибили першу. На сьогодні уроки закінчилися.
Бастіян дослухався до галасу і вигуків дітей, які вибігали з класів у коридори. Чув тупотіння безлічі ніг по сходах. Ще якусь часину крики і тупіт долинали вже з вулиці. А тоді нарешті в шкільному будинку запала цілковита тиша.
Ця тиша налягла Бастіянові на серце, наче задушлива, важка ковдра, вона не давала йому дихати, ніби аж душила. Відтепер він сам як перст у цьому великому шкільному будинку — сам на всю решту дня і на цілісіньку ніч, і ще бозна на скільки. Відтепер справа ставала надзвичайно серйозною.
Інші пішли собі додому обідати. Бастіянові теж хотілося їсти, він мерз — попри те, що накинув на себе військові коци. Нараз він втратив усю свою відвагу, а увесь план видався йому геть безглуздим і божевільним. Захотілося піти додому — вже, негайно, не зволікаючи! Власне, ще можна. Аж до цієї миті тато не міг ні про що здогадуватися. Бастіянові навіть не доведеться розповідати йому, що він сьогодні прогуляв школу. Колись воно, звісно, вилізе на яв, але доки це станеться, мине чимало часу. А як воно буде з украденою книжкою? Так. І в цьому теж доведеться колись зізнатися. Тато врешті-решт муситиме з цим змиритися — так само, як мириться з усіма розчаруваннями, що їх йому готує Бастіян. Тож наразі у Бастіяна нема підстав боятися тата. Ймовірно, тато просто, ні про що не розводячись, піде до пана Кореандера — і все владнає.
Бастіян уже схопив книжку в оправі з шовку мідяного кольору, щоби покласти її у ранець, та зненацька спинився.
— Ні, — промовив він раптом у тишу горища, — Атрею так легко не здався би — після перших-ліпших труднощів і випробувань. Я мушу довести почате до кінця. Тепер я вже задалеко зайшов, щоб повертатися, хай що з цього вийде.
Він почувся дуже самотнім, та все ж у цьому відчутті вгадувалося щось схоже на гордість, гордість від того, що залишився непохитним і не піддався спокусі.
Він таки ледь-ледь подібний до Атрею!
Настала така мить, коли Атрею дійсно не міг іти далі. Перед ним зяяла Велика Безодня.
Величне жахіття цього видовища неможливо описати словами. Навскоси через край Мертвих Гір розверзлася тріщина - приблизно на півмилі завширшки. Глибина ж цієї тріщини була незмірна.
Атрею лежав на виступі скелі й невідривно дивився вниз, у пітьму, яка, здавалося, сягала самого нутра землі. Він узяв камінь, з людську голову завбільшки, що лежав на відстані витягнутої руки, і пожбурив його якомога далі. Камінь усе падав, і падав, і падав, аж доки його не поглинув морок. Атрею вслухався, але звуку падіння так і не дочекався, - а чекав довго.
І тоді Атрею зробив єдине, що йому ще лишилося: пішов понад краєм Великої Безодні. Йдучи отак, він щомиті був готовий зустрітися зі страшною потворою, найжахли- вішою з потвор, про яку розповідала давня пісня. Він не знав, що то за істота, знав лише, що їй на ім’я - Йґрамуль.
Велика Безодня перебігала через гірську пустелю зла- мистою лінією. Звісно, на самому її краю не було жодної стежки, тут здіймалося скелясте громаддя, що його Атрею доводилося долати, до того ж, декотрі каменюки часом дуже непевно хиталися під ногами. А іноді шлях йому перегороджували велетенські валуни, і доводилося через силу їх обходити, або ж відкривалися схили, порослі жерепом, або ковзкі осипи жорстви, на якій ноги самі сповзали в бік провалля. Не раз від смерті Атрею відділяв крок - не більше.
Якби він знав, що слідом за ним іде переслідувач, який із кожною годиною наближається, він, можливо, й припустився б якоїсь необачності, помилки, за яку пізніше довелося би заплатити, та ще й дорого. Створінням, що його переслідувало, відколи він вирушив у дорогу, було те кошлате чудовисько з тіні і чорноти. За цей час імлиста постать чудовиська загусла настільки, що його обриси стали цілком чіткими і виразними, відтак істоту можна було добре розгледіти. Це був вовк, чорний як смола, з вишкіреними страхітливими іклами. Свіжість сліду вказувала на те, що від жертви його відділяють усього лише кілька миль. І ця відстань невблаганно скорочувалася.