Мистецтво кохання

433] Втім, уникайте мужчин, що про вроду свою вже аж надто 434]     Дбають, зачесані так, мовби хто вилизав їх. 435] Що говоритимуть вам — говорили вже тисячам інших: 436]     З місця на місце, легка, пурхає їхня любов. 437] Що їй робить, коли він легковажнішим видавсь од неї? 438]     Може, самій запастись добрим десятком мужів? 439] Годі в те вірити, вірте одначе: послухала б Троя 440]     Ради Пріама колись — то б височіла й тепер. 441] Інші — закоханих з себе вдають і в такий ото спосіб 442]     Хочуть (хіба не ганьба?) вигоду мати якусь. 443] Хай вас в оману не вводить намащене нардом волосся, 444]     Не задивляйтесь на те, як хто свій одяг уклав, 445] Хай не піддурює тоґа, з найтоншої зшита тканини, 446]     Й перстень на пальцях у них — що раз то інший, новий! 447] Хтось із таких джиґунів причепурених — злодій, можливо, 448]     Й зовсім не врода твоя — палить його твій убір. 449] Часто: "Віддай, то моє!" — кричать обікрадені кралі, 450]     Часто: "Віддай, то моє!" — форумом гомін іде. 451] З храму, що злотом горить, незворушна, те бачиш, Венеро, 452]     Ти — й Аппіади, що там, перед тим храмом, стоять. 453] Між залицяльників тих що не другий, то знаний всім пройда 454]     От і вибілюйсь тоді, як поведешся з таким! 455] Інша спіткнулась — нехай це послужить тобі за науку: 456]     Ступить брехун на поріг — двері тримай на замку! 457] Хай би там як присягався Тесей, кекропіди, не вірте: 458]     Нині він, як і колись, тих же закличе богів. 459] Годі й тобі, що Тесея наслідував, Демофоонте, 460]     Вірити: хто ж, як не ти, зрадив Філліду свою? 461] Гарне щось вам обіцятимуть — гарне у відповідь мовте, 462]     Як обдарують, то й ви не залишайтесь в боргу. 463] Та, що дарунок взяла, у любові ж відмовила — здатна 464]     Вічний згасити вогонь, що на честь Вести горить, 465] Викрасти святощі з храму Інаха або ж отруїти 466]     Зіллям смертельно їдким рідного мужа свого. 467] Втім, завеликий розгін я беру — притримай—но віжки, 468]     Музо, аби на скоку з воза не вилетіть нам! 469] Броду спитають слова — на табличці сосновій писання 470]     (Спритна служниця із рук в руки тобі передасть) — 471] Глянь, що написано там, і старайся з тих слів зрозуміти, 472]     Чи прикидається він, чи не на жарт закохавсь. 473] Перечекай, а тоді відпиши: для коханців чекання — 474]     Добра спонука, лише б не затяглося воно. 475] Втім, легковажною, поки проситимеш, не видавайся, 476]     Надто рішучою теж, як відмовляєш, не будь. 477] Хай, наче на терезах, і надія хитається, й острах — 478]     Більше надія, однак, хай набирає ваги. 479] Пишете — чистої мови вживайте; найбільше принади 480]     Взяте з розмови, просте слово таїть у собі. 481] Скільки разів саме лист ще непевну роздмухував іскру, 482]     Скільки — нашкодив красі неоковирним письмом! 483] Ще одне: ті з вас, що чоловіків своїх (ви ж не весталки!) 484]     Хочуть водити за ніс, — краще самі не пишіть, 485] А лиш рукою раба чи рабині мережте табличку 486]     Й не довіряйте її (доказ прямий!) новаку: 487] Бачив я часто жінок, що раз по раз аж блідли, сердешні, 488]     Страх—бо — то вже не життя: гіршого рабства нема. 489] Звісно, поганцем є той, хто ті докази в себе тримає, 490]     В того паскуди, скажу, Етни вогонь у руках. 491] Та на лукавство — лукавством, гадаю, слід відповідати — 492]     Таж дозволяє й закон зброю на збройних знімать. 493] Далі таке: кожен лист вчіться почерком іншим писати 494]     (Цю настанову, повір, через тих підлих даю!), 495] Перш ніж відписувать, добре зітри, що раніше писала, 496]     Щоб на табличці одній почерків двох не було. 497] Пишеш коханцеві — так напиши, щоб здавалося — жінці: 498]     Треба сказать тобі "він" — виведи вмисне "вона". 499] Щоб від таких—от дрібниць до поважніших справ перейти нам 500]     І на вітрилах усіх далі пуститись у путь, — 501] Буйний вгамовуй порив, коли вабити хочеш обличчям, — 502]     Людям—бо мир до лиця, звірові — гнів налітнйй. 503] Гнів викривляє лице, набрякають, темніючи, жили, 504]     Очі грізнішим вогнем, ніж у Горгони, горять. 505] "Більше до рук не візьму тебе, флейто!" — сказала Паллада, 506]     Вздрівши на хвилі пливкій щічки надуті свої. 507] От зазирніть, коли в гніві, в люстерко — себе ж таки в ньому 508]     З вас не впізнає ніхто — так—то спотворює гнів! 509] Гордість — не менша біда. Лиш погідний очей ваших погляд 510]     Служить окрасою вам і привертає любов.