Мистецтво кохання

277] І не бесідуй натще, коли з рота важкий в тебе запах, 278]     Від чоловіка тоді краще вже одаль тримайсь. 279] Зуб почорнів тобі? Вищий від інших? Вибився з ряду? — 280]     Краще не смійся, бо цим тільки нашкодиш собі. 281] Хто б у те вірив, що навіть сміятися вчаться дівчата? 282]     Вчаться таки, аби й сміх повабу їм додавав. 283] Смійтесь, та не на весь рот, щоб на щічках дві ямочки грали, 284]     Нижня губа щоб ледь—ледь верхніх торкалась зубів. 285] Звісно, й кишок ви зо сміху не рвіть, коли треба й не треба: 286]     Хай по—жіночому він — солодко, ніжно бринить. 287] Є ще такі, що їм рот перекошує регіт нестримний; 288]     Декотру сміх аж трясе — наче ридає вона. 289] Іншої сміх ріже вуха: здається, що то десь при жорні 290]     Знуджена колом іти, вперта ослиця реве. 291] Врешті, куди не сягнуло мистецтво? Вже й плачемо гарно — 292]     Сльози у будь—який час, в будь—який спосіб ллємо. 293] Що там сльоза? Велимо, щоб язик на тій чи на іншій 294]     Літері мов спотикавсь, як у дитини бува: 295] Знадою й вада стає — певних слів помилкова вимова: 296]     Гірше, ніж досі могли, мовити слово вчимось. 297] От і візьми собі це, раз воно помічне, до уваги. 298]     Далі навчайся того, кроком яким тобі йти. 299] Є і в ході якийсь чар: чи когось незнайомого нею 300]     Звабиш, а чи відштовхнеш — вирішить, власне, хода. 301] Рухати стегнами вміє одна й розвівать за собою 302]     Одяг, ступаючи так, начеб не йшла, а пливла. 303] Інша — мов червонощока жона селянина—умбрійця, 304]     Твердо, сягнисто кладе, по—чоловічому, крок 305] Міра — й тут головне: між селюцьким розгонистим кроком 306]     І по—смішному дрібним вибрать середину вмій. 307] Тільки плече твоє хай неодмінно оголеним буде 308]     Зліва, так само й руки, лівої, не прикривай. 309] Надто, коли в тебе шкіра — мов сніг: цілував я, бувало, 310]     Звабливу ту білину ніжних жіночих плечей! 311] Моря потвори, Сирени, були, що дзвінким своїм співом 312]     Судна могли зупинять, хоч би які там прудкі. 313] Парость Сізіфа Улісс мало пут не порвав на їх голос — 314]     Іншим він вуха тоді воском, хитрун, заліпив. 315] Часто не вродою — голосом зваблюють хлопців дівчата, 316]     Тож, чи вродливі, чи ні — вчіться мистецтва того! 317] Часто повторюйте, що в мармурових почули театрах, 318]     Чи на єгипетський лад снуйте легкі пісеньки. 319] Хто до моїх настанов прислухатися хоче, хай вміє 320]     В правій — кітару, а плектр — в лівій тримати руці. 321] Скелі і звірів зворушував лірою, й плесо підземне, 322]     І триголового пса славний родопський Орфей. 323] Брили на голос твій, праведний меснику неньки своєї, 324]     Хоч не торкавсь їх ніхто, в стіни складались нові. 325] Й риба німа, каже поговір знаний, вслухалась у ліру, 326]     В спів Аріона дзвінкий, що серед моря лунав. 327] Грай і на арфі, обіруч у струни вдаряючи ніжно: 328]     Жартам, веселим пісням вельми пасує ця гра. 329] Знай, що писав Каллімах, що — коський співець, що — прихильник 330]     Вакха, із Теосу муж, сивоголовий пісняр. 331] Хай буде знана й Сапфо (чи є десь грайливіша муза?) 332]     Й той, в кого Гета—крутій батька все водить за ніс. 333] Щось із Проперція, з ніжних пісень прочитати не зайве, 334]     Щось, може, з Галла, а щось — вчений підкаже Тібулл, 335] Чи із Варрона — про руно ясне, що сестрі твоїй, Фріксе, 336]     Випало лихом таким, чи про того втікача 337] З Трої — Енея, про першопочатки високого Риму — 338]     Твору славнішого в нас годі, повір, однайти. 339] Може, й моє до наведених тут ще долучиться ймення, 340]     Може, в ріку забуття твори не кануть мої — 341] Й скаже хтось: "Нашого вчителя вірші добірні читайте, 342]     Де він і чоловіків розуму вчить, і жінок, 343] Чи із трьох книг, що "Любовними" названі, вибери дещо 344]     І з розумінням, чуттям ті сторінки прочитай; 345] Чи з "Героїнь" проспівай щось доладно — із творів, що іншим 346]     Досі незнані були, започатковані ним". 347] Дай мені, Фебе, той дар! Дай і ти, хто сприяє поетам, 348]     Вакху рогатий, і ви — дев'ять співучих богинь! 349] Хто б сумнівавсь, що й про танець ітиметься? Що то за жінка, 350]     Як не рухлива вона і при кітарі, й вині? 351] Ті, хто навчився під музику рухатись, — любленці сцени: 352]     Стільки в тих рухах краси, стільки ж і повабу в них! 353] Дівчина (вибач, вдаюсь до дрібниць) кидать кості хай вміє,