Мистецтво кохання

511] Так і пиха (вір бувалому!): часто сам вираз обличчя, 512]     Хоч не дійшло ще до слів, може відразливим буть. 513] Дивиться в вічі — дивись; усміхається — ти усміхайся, 514]     А головою кивне — значить, кивни йому й ти. 515] Так от, тупими набавившись стрілами, хлопець крилатий 516]     З сагайдака врешті—решт гостру добути спішить. 517] Важко й з сумними бува. Аянт хай кохає Текмесу, 518]     Всі ж ми — веселий народ: манять усміхнені нас. 519] Я б не просив ні тебе, Андромахо, нізащо у світі, 520]     Ані, Текмесо, тебе бути за любку мені. 521] Не привели б ви на світ діточок, то б не вірив, здається, 522]     В те, що тулилися ви — кожна до мужа свого. 523] Та чи діждався Аянт від своєї жони—жалібниці 524]     На якесь миле слівце, що до вподоби мужам? 525] Хто мені права не дав із великих речей для малого 526]     Приклади брати й вождів тут подавати ймена? 527] Вождь дає сотню одному під руку, а відділ кінноти — 528]     Другому, третій — орла, знак легіону, несе. 529] Так ви й до нас приглядайтесь: кожному, хто на що здатний, 530]     Визначіть місце його — хай там, як воїн, стоїть. 531] Хто з багачів — на дари хай щедриться; правник — на поради; 532]     Хто говорити мастак — справи хай ваші веде. 533] Ми, хто складає пісні, — пісенні несімо дарунки, 534]     Ми — особливий загін: наше заняття — любов. 535] Ми, коли нам до вподоби якась, — її славимо лунко: 536]     Кінтії хто б то, скажи, чи Немесіди не знав? 537] Хто Лікоріда — те знають на сході, на заході знають; 538]     Нині цікавиться всяк, хто ж то Корінна моя. 539] Зваж і на те, що співці від справ підступних далекі: 540]     Силою хисту свого звичай шліфуємо й ми. 541] Ні марнославності в нас, ані до багатства жадоби, 542]     Нам тільки б ложе та тінь — інші хай форумом снять! 543] Лиш на гачок дуже легко ми ловимось і пломенієм 544]     Жаром любові палким, що не вгаває й на мить. 545] Ніжне мистецтво зате пом'якшує кожному вдачу, 546]     Наше заняття й життя — в парі йдуть, кроком одним. 547] Будьте прихильні, дівчатка, жінки, до співців аонійських, 548]     Бо ж і натхненні вони, й любленці Муз—Пієрид! 549] Є таки в нас божество, очевидний зв'язок наш із небом: 550]     Із піднебесних осель дух цей заронено в нас. 551] Грошей чекать від учених поетів — хіба то не злочин? 552]     Тільки на злочин такий кралі всі йдуть залюбки. 553] Хоч попервах удавайте не жадібних: свіжий коханець, 554]     Щойно побачить сильце, тут же чкурнути готов. 555] Як не однакова збруя підходить для того, хто здавна 556]     Тягне робочу шлею,— і молодого коня, 557] Так не годиться в однаковий спосіб ловити статечних — 558]     І юнаків, про яких кажуть: зелене іще. 559] Цей, недосвідчений, тільки—но стане на службу в Амура, 560]     Тільки—но в спальню твою, жертва свіженька, шмигне, — 561] Хай лиш до тебе все горнеться, хай лиш одну тебе знає, 562]     Муром міцним той засів високо обгороди! 563] Бійся суперниці! Будеш одна з ним — твоя перемога: 564]     Владу й любов, пам'ятай, з кимось ділити не варт! 565] Той же, вояка старий, буде стиха любити, розумно, 566]     Стерпить таке, що ніяк не по плечу юнаку. 567] Він ні ламати дверей, ні одвірків палити не стане, 568]     Щічки, впавши у гнів, любці своїй не дряпне, 569] Одягу ні на собі не порве, ні на ній; за волосся 570]     Він її теж не смикне, не допровадить до сліз: 571] Це — юнакам, од жаги очманілим (зелене ж бо!) личить, 572]     Ну, а бувалець, кажу, навіть до болю глухий. 573] Він неквапливим згоряє вогнем, мов те сіно змокріле, 574]     Мов на гірському хребті тільки—но зрубаний дуб. 575] Перша — певніша любов, а плідніша, вагоміша — друга: 576]     Яблука стиглі мерщій, поки не впали, зривай! 577] Без недомовок тепер (перед ворогом — навстіж ворота!) — 578]     Навіть невірність свою вірністю вмій приховать! 579] І пам'ятайте: що легко дається — недовго втішає, — 580]     Часом до милих забав хитру відмову підкинь. 581] Хай, на порозі простягтись: "О двері жорстокі!" — зітхає, 582]     Часто хай просить тебе, часто — хай і грозить. 583] Так до гіркого звертаємось, солодощів попоївши, 584]     Й при ходовому, бува, вітрові гине судно. 585] Тим—то жінок своїх чоловіки не пестять занадто: 586]     Кожен при жінці своїй будь—коли може лягти. 587] І навпаки: скаже сторож "Не можна!" — одразу лютіша 588]     Через відмову жорстку нас розпікає жага.